7. Діалог двадцять восьмий

Алекс заблукав. Одразу. Щойно зайшов за третій поворот і піднявся на іншу палубу металевою драбиною.

Ще більше він заблукав, коли вчетверте спіткнувся об перегородку – такі високі пороги на авіаносці для герметизації відсіків. Кларк сам ледве не впав, бо також зашпортався через високий поріг і заплутався у власних ногах.

Як воно зазвичай буває, коли гості на великому кораблі безцільно блукають коридорами, вони заважають службовцям.

У розпалі робочого дня чоловіки і жінки у формі та цивільному одязі різного кольору бігали з палуби на палубу, заклопотані й зосереджені. Вони всі знали, куди йдуть, а ось Алекс не знав. Хлопець зупинився та зізнався, що він не ясновидець, і, радше за все, половина екіпажу теж тут блукає. Додав, що тепер вірить у привидів матросів, які померли у цьому величезному плавучому місті, бо не знайшли дороги до кубрику.

Апсу, склавши руки на грудях і притулившись до перегородки, що злегка вібрувала від роботи двигунів, електричного струму, ударів хвиль та гуркоту літаків, які злітали з палуби, з посмішкою погодився, що половина команди може не пам'ятати всю схему корабля, але в наявності привидів засумнівався – занадто новим був цей авіаносець. Прибулець навіть погладив перегородку. Кларк із подивом відзначив, з якою ніжністю Апсу оглядав корабель.

– Подобається тобі така техніка? – посміхнувся Кларк.

– Дуже, – погодився Апсу, – люблю я кораблі.

– Може, запитати когось, де тут те кав’ярня чи інше місце, де люди каву п'ють, – розгублено оглядався Алекс.

– Це тут називається кают-компанія, може, їдальня, – з усмішкою виправив Апсу.

Алекс намагався зрозуміти – жартує прибулець чи говорить серйозно.

– Може, ви самі запитаєте, де ми і куди йти? – запропонував Алекс.

Апсу і Кларк приблизно знали, куди йти. Апсу відчував простір, Кларк бачив схеми в головах персоналу. Алекс також зміг би побачити думки працівників та службовців й утворити схему у власній уяві, якби не був іще настільки емоційним і невпевненим у собі.

Дівчина в темно-синій формі підійшла до чужинців, звернулася до Кларка – він їй здався старшим, такий холодний у своїй англійській манері триматися:

– Я можу вам допомогти?

Апсу їй видався дивним. Півроку вона служила на кораблі й геть не сприймала довгого волосся. Навіть у жінок. У деяких чоловіків бороди були довші, ніж зачіски дівчат. А ось Алекс сподобався їй, вона йому посміхнулася.

– Так, – відповів Кларк, мимоволі скануючи незнайомку. – Ми шукали, де купити пиво. А тепер не знаємо, де наша каюта.

– Пиво на кораблі не продається, – поспівчувала дівчина. – Я можу вас провести до крамнички. Однак у вас мав бути супровід. Де він?

– Загубився, – знизав плечима Апсу. Гра в блукання на авіаносці його бавила.

– Ти залишив його стерегти каюту, – нагадав Кларк.

Апсу здивувався:

– Той солдат біля дверей? Гаразд, визнаю, я сам винен, що ми заблукали. Але Алекс запевнив, що знає корабель.

– Та звідки мені знати корабель? Ви собі уявляєте його розміри?! – обурився телепат з Розуелу, зрозумівши, що його розігрують. Вирішив заручитися підтримкою незнайомки: – Дівчино, скажіть, чи реально вивчити ваш корабель за день?

– Я на кораблі не дівчина, а сержант Вілсон, – посміхнулася вона. – Ходімо, я проведу вас.

Подолавши ще, здавалося, кілометр вузькими коридорами з високими перегородками, хоча насправді то було лише метрів зо сто, сержант Вілсон привела гостей до скляних дверей крамнички. Біля неї стояла черга.

– Тільки пива там не продають, – знову попередила сержант, усміхнулася до Алекса й пішла. Алекс засмутився – сержант Вілсон здалася йому надзвичайно гарною. Кларк глузував –мовляв, не було шансу в Алекса заполонити серце сержанта. Але Апсу несподівано припустив, що з них трьох вона вибрала б саме Алекса.

– Це чому? – здивувався Кларк.

– Якби ми вчотирьох опинилися на якомусь астероїді… Хоча – це ж морський корабель. Тоді – на безлюдному острові… Вона б обрала нашого шпигуна. Ти старший, я незрозумілий, а він єдиний наче нормальний, і її віку, – відповів Апсу.

– Я їй сподобався, – мовив Алекс. – Якби не служба, вона мені запропонувала б зустрітися після її зміни. Вона легко читається. Наче ви того не помітили?

– Сподобався, сподобався, але це нечемно – читати думки дівчат під час знайомства, – зауважив Кларк.

Алекс почервонів.

Апсу взяв кошик зі стосу:

– Цікаво.

– Що цікаво, – перепитав Кларк.

– Крамничка на військовому кораблі, – відповів Апсу.

– На твоїх кораблях немає крамничок? – Кларк перейшов до більш цікавої гри у фантастичні розповіді про чужий світ.

– Ні, – відповів Апсу. Він стояв у черзі, виділявся зростом і довжиною волосся. На нього дивилися, наче на дикого звіра, який раптово опинився на свободі, але поводився, як людина.

Кларка насмішило, що древній бог стоїть у черзі до крамнички, на військовому авіаносці, з пластиковим кошиком. Психолог не втримався, запитав: