5. Діалог двадцять шостий

Кларка викрали з власного кабінету. Він усе ще перебував, як люди люблять казати, у шоці. Щойно був на роботі, дзвонив дружині, запитував, що купити по дорозі додому, чув веселий голос доньки. Аж тут – солдати в масках, декілька ударів, укол, кайданки, гвинтокрил, військовий корабель, гігантський авіаносець із його різнобарвним персоналом і доктор Ренлі.

Коли Кларка привели до тями й витягли на палубу великого корабля, закутого в кайданки, він не розумів, чи його збираються скинути в море, чи вбити якось інакше. Приголомшений настільки, що заспокійливі препарати вже не діяли, він навіть не знав, відбувається це все вранці чи увечері, й де той корабель?

Кларк здогадався, що завезли його досить далеко від рідного дощового Лондону. Стояв на палубі американського авіаносця в оточенні спецназу, розглядав море навколо… чи то океан?

Важкі хмари пропустили гвинтокрил. Масивна машина м’яко сіла на палубу. Пілоти вимкнули двигуни.

Розлючений Удав вистрибнув із гвинтокрила, пригинаючись, бо гвинт іще не зупинився. Ні, гнучкі лопаті, звичайно, не могли знести голову містеру Сміту… напевно, не могли. Усі чомусь пригинаються, втягуючи голову, інстинктивно відчуваючи ймовірну небезпеку.

Завжди охайний містер Сміт цього разу не застебнув піджак, не вдягнув краватку, навіть волосся його стирчало в різні боки. Рухи швидкі, нервові.

Кларк зрадів, адже знав, що начальник відділу Артефактів врятує його з полону. Психолог подивився в кабіну гвинтокрила і не повірив своїм очам. Хотів скрикнути з обуренням: «Навіщо ти повернувся? Вони тебе у спокої не залишать, поки не розітнуть, наче лабораторного щура!»

Апсу вийшов із гелікоптера, підняв руки вгору. Древній бог у звичайних джинсах і простому темному худі, з чорною гривою, заплетеною в косу, міг здатися людиною. Якщо, звичайно, не придивлятися.

«І знову тебе вітаю», – почув Кларк. Думки стали ясними, зір – чітким. Біль зник – певне, ребра зрослися.

«Я радий тебе бачити, навіть коли я в кайданках», – посміхнувся Кларк, підборіддя вже не боліло.

Доктор Ренлі намагався виправдовуватися перед Удавом, хоча, певно, думав, що передає накази Ради Десятьох, і начальник відділу Артефактів має шанобливо вислухати. Бен Сміт натомість став схожий на розлючену змію. Змусив доктора Ренлі наказати своїм воякам зняти з Кларка кайданки. Залишилися синці на зап’ястках. Утім, це теж швидко загоювалося.

Апсу підійшов під прицілом автоматів, простягнув правицю Кларку. Друзі потиснули одне одному руки.

Ральф Ренлі наказав солдатам Бази «П'ятдесят один», групі бета, провести прибульця і психолога до їхньої каюти.

Удав попередив Апсу:

– На палубу не виходити.

– Очікуєш, що я полечу звідси чи попливу? – вишкірив ікла древній бог.

Удав махнув рукою – мовляв, іди вже, неможливе створіння. Стиха лаявся на всіх, навіть на літак, що йшов на посадку.

На борту величезного авіаносця перебувало близько шести тисяч чоловік. І, звісно, багатьом, якщо не всім, було цікаво, кого забрали в Північної Кореї. І чому інцидент, що раптово виник між державами, одразу був вичерпаний, і кораблі знялися з якоря після прибуття гвинтокрила з двома пасажирами. Припущення ставали чутками. Правду не вгадав ніхто.

П'ятеро солдатів провели гостей в офіцерську каюту, люб'язно виділену самим капітаном. Тісне приміщення з двоярусними ліжками. Цікаво, куди поділи самих офіцерів? Певне, тимчасово розмістили в матроському кубрику? Кларк почав було нервово ходити з кута у кут, але, не зробивши навіть повноцінного кроку, зупинився.

– Такий величезний корабель, і такі маленькі каюти, – сердився Кларк. – Боже мій! Я повинен зателефонувати дружині! Вона там збожеволіє, не знаючи, де я! Почне в поліцію дзвонити й до шпиталів.

Апсу заспокоїв психолога:

– Її повідомили, що в тебе термінове відрядження. І ти поговориш із нею, щойно з'явиться така можливість. Шкода, що ти не навчив її телепатичному спілкуванню.

– Виродки, – Кларк лаявся, згадуючи подробиці свого викрадення, – вона не вірить у надздібності. Чомусь нервується, коли я намагаюся їй розповісти про телепатію.

– Потрібно випити, – запропонував Апсу.

– Це військовий корабель, тут не п'ють, – заперечив Кларк.

– Не може бути, – вишкірився котячими іклами древній бог, – це ж флот! Як це на флоті – і не п'ють?

– Я собі уявляю дисципліну на твоєму зоряному флоті, – посміхнувся Кларк.

– Ні, не настільки жахливо. Те, що ти уявив, це анархія і хаос, – розсміявся, як хлопчисько, зоряний адмірал.

Кларк і справді уявив собі суцільне пияцтво на кораблях, подібних до цього авіаносця, тільки в космосі. Додав кілька сцен із життя стародавнього Риму. Ще й самого Апсу помістив у центр уявного хаосу, надавши йому рис грецького бога виноробства.

– Ото тебе понесло, – Апсу оцінив уяву психолога.

У двері постукали…