2. Діалог двадцять третій

Апсу здивувався, побачивши темний, великий контейнер, який люб'язно піднесли йому мало не під ніс маленькі та численні корейські солдати.

– О, – очі древнього бога блиснули жовтим.

Містер Сміт сказав те, що мусив, хоча знав – сказане насмішить Апсу:

– Це для твоєї безпеки. Твою присутність треба приховати від Ради Десятьох. Вони схибнулися на безсмерті.

– Ти сам собі віриш? – жовті вогники в очах Апсу згасли, він посміхнувся, одразу ставши схожим на зарозумілого студента-хіпі. Зауважив: – Вони й так знатимуть, що я тут. Таке цабе, як я, не заховати. Мені це вже розібрати на пил, чи домовимося?

– Ти не робиш нічого, не узгодивши зі мною. Нікуди не втікаєш, нікого не вбиваєш, – Бен Сміт перечислив умови договору.

– Я схожий на маніяка? Вбивати когось? Я профі, безкоштовно таку роботу не виконую, – відповів Апсу. Його наче образила недовіра містера Сміта.

– Мене звільнять, – театрально закотив очі Удав, немов школяр-двієчник на іспиті.

– Ти незамінний, поки ті десять бовдурів тримають замкненими всі брами літаючого острова, – запевнив Бена Сміта прибулець.

– Дякую, заспокоїв, – артистично засумував Удав, – та що мені чіплятися за ту роботу, я вже сто років тут сам-один борюся з цією дивною збоченою системою, яку вибудували біороботи для біороботів. Чи потрібно зберігати ті докази правди, коли населення запрограмоване на брехню?

– Тобі похвала за стійкість від вашого артефактного центру, – глузував Апсу. – Такий собі пан Лозіп каже, що скучає. Обнімати не буду.

– Батько, – усміхнувся Бен Сміт. – Я вже думав – ніколи його не побачу, аж раптом він прислав повідомлення щодо тебе.

– Отже, я запевнив пана Лозіпа, що співпрацюватиму тільки з тобою. Даєш мені відносну свободу, а я обіцяю поводитися в межах відносності, – Апсу усміхнувся широко, щиро, помітні стали гострі, трохи видовжені ікла.

Удав скоса глянув на свого підопічного, згадав дракона, який злітав із хмари пилу, утвореної на місці машини над очманілими, але живими конвоїрами. Уявив, як летить над землею величезна ящірка та поливає полум'ям міста. Щось таке бачив у голлівудських фільмах.

– Я не ящірка, – заперечив древній бог уяві Бена Сміта.

– Луска, перетинчасті крила, – передражнив його Удав, – на кого схоже?

– У літаючих теплокровних також перетинчасті крила, – відповів Апсу. Обійшов контейнер, запропонований йому в якості пасажирського відсіку, копнув його ногою, метал загудів. – Навіть віконця немає.

– То хто ти, летюча миша чи літаючий кіт? – не втримався від жарту Бен.

– Дракон я, дракон. Звичайний просторовий дракон, навіть не рептилія. Дракон із виду драконів, – відповів Апсу і розсміявся. – У вас тут драконів повиганяли, а слабших перебили. Шкода

– Іди до гвинтокрила, дивна істото, – Удав показав на маленький гелікоптер, що темнів на тлі сіріючого світанком неба.

– Овва! – зрадів, наче дитина, Апсу. – Люблю я ці рідкісні, раритетні машини! Стільки шуму, вітру, така крихкість гвинтів – і, головне, небезпечно. Ні тобі гравітаційного поля, ні силового.

– Цілком безпечний і сучасний транспорт, – знизав плечима Удав.

Боявся він, що договір з Апсу вийде йому, як кажуть, боком, та вибору не було. Змусити цього космічного гостя щось робити проти його волі неможливо. Єдина можливість досягти взаєморозуміння – це домовитися. От і домовлявся.

Протистояти Бороданям усе важче, чим старші ставали ті владці, тим жорстокіші вводилися закони на платформі Земля-36. Більше заборон, більше шпигунів, посилення охорони й нагромадження зброї біля єдиного виходу. Добре, що Бен Сміт тут від початку утворення нового порядку. Його вважають диваком, але відносно своїм диваком, і все завдяки тому, що він має докази правдивої історії платформи Земля-36. Його бояться й час від часу намагаються вбити, але в нього є люди, яким він довіряє й які вірні йому. Тому поки відділ Артефактів на Землі якось функціонує.

Апсу сів у гвинтокрил, роздивлявся, із захопленням вивчаючи машину, чіплявся до пілота. Удав не сумнівався, що корейською. Сам містер Сміт віддавав останні накази своїм умпа-лумпам: ящик прибрати, перевезти на базу, яку вони вважають особистим бункером Великого вождя. Насправді це основна база відділу Артефактів. Там і буде тимчасово утримуватися космічний гість. Там хоча б можна не турбувати Апсу дослідженнями, на які довелося піти десять років тому, в двотисячному році, приховуючи справжню причину відкриття саркофагу, в якому спав Апсу.

Солдати знали, що до бункера прибульця запросив сам Великий Вождь, і прибулець поділиться технологіями заради видатного майбутнього. Умпа-лумпи мовчки та з повагою слухали накази начальника відділу Артефактів, якому довіряв сам Великий Вождь. Офіцер нагадував робота, який записує програму дій. Але Удав розумів і відчував – ці солдати звикли не демонструвати думки та емоції, але деякі не вірять в усю ту пропаганду, яку їм згодовує їхня тоталітарна влада.

Удав урешті сів у гелікоптер. Пілот з ентузіазмом розповідав Апсу про те, яка прекрасна машина – гвинтокрил, піддавшись неймовірній харизмі стародавнього бога. Апсу уважно та з повагою слухав. Містер Сміт не мав сумніву, що дракон міг би вже сам керувати гвинтокрилом не гірше пілота.