Діалог двадцять четвертий

Доктор Ренлі і його солдати розпочали пошуки об’єкта і врешті залишили розгромлену кімнату, допоміжні приміщення, обшукували інші кімнати, навіть вигнали з дослідницької номер п’ять увесь персонал який там ховався. Доктор Мартин знайшов Удава у оглядовій кімнаті. За ним прийшов Кларк.

Солдат з Розуєлу також залишався у оглядовій, слідкував за моніторами у яких відображалося усе що бачили камери на рівні відділу Артефактів.

- Пробач, Бен, я забув тебе повідомити, - тихо сказав Мішель французькою.

- Про що? - запитав Удав. Стоячи за спиною чужого солдата й пильно стежачи за зображенням на екранах.

- Форма нижньої щелепи об'єкта не як у людини, а скоріше як у кота. Щелепи звірині, заходять глибше під черепну коробку, - повідомив біолог, - якщо він широко посміхається, ікла чудово видно.

- Я знаю, це описано у документах з Моон. Ти натякаєш, що він не мавпа як ми, а кіт? - усміхнувся Удав, - та він навіть не людина, Мішеле, це дракон. Та й наші предки ніколи не були мавпами, - додав містер Сміт і запитав у Кларка, - Ви його ще чуєте містере Пречете?

- Ні, містере Смітт, та припускаю що, рвоне він на поверхню. Сподіваюся, він не зламає шию доктору Ренлі.

- У нас дилема рятувати, чи не рятувати розуельського щура? Втім, хто може протистояти чудовиську, - усміхнувся містер Сміт.

- І Халка у нас немає, - пожартував Кларк.

- Що? - не зрозумів Удав, згадав, який фільм дивився Мумія погодився, - Так, Халка немає.

У кімнату спостереження надходили повідомлення. Виявилося двадцятеро солдат з женевської бази прибулі вояки за наказом доктора Ренлі зачинили у казармах. Та начальник охорони зумів втекти від розуельських окупантів і тепер слідкував за ними усе доповідав Удаву по телефону. Містер Сміт увімкнув навушник слухав ті повідомлення.

- Об’єкт намагався пробитися до ліфтів, виявляється він переміщувався вентиляцією. Як навіть уявити не можу? - доповідав солдат. – Його обстріляли біля ліфту у зоні доступу два. Він знову зник. Ренлі наказав перекрити кисень усьому рівневі.

- Як вас звати? – запитав Удав у солдата що керував камерами спостереження, - Лосем?

- Це мій позивний, - погодився хлопець.

- Заблокуйте цю кімнату й увімкніть аварійні балони, бо задихнемося, - так та натискачі, тут старе обладнання.

Лось виконав усе за інструкцією, дихати стало легше. Увімкнулась кімната шлюзу.

- Звільняй наших солдат. Виводьте персонал через аварійний вихід у зоні п’ять за півгодини маєте встигнути вивести їх туди, там є повітря, - наказував Удав начальнику охорони. І до Кларка, - Він мовчить?

- Я його відчуваю, та не чую, - Кларк намагався «»докричатися» до Апсу, але той був зайнятий, якщо вірити відчуттям, для нього те що відбувалося, наче весела гра.

До кімнати повернувся Ловрашов, тікаючи з коридору, де вже було важко дихати. Ловрашов віддихався і зі сміхом розповів:

- Він не дракон, ваш об'єкт. Він став котом. Чорним. Трохи більший ніж звичайний домашній. Я сам бачив.

- Може це у вас галюцинації були, від нестачі кисню, - відповів Удав.

- Об'єкт захопив у заручники доктора Ренлі і затягнув його у ліфт, - надійшло повідомлення від розуєльських солдат, потребуємо допомоги загону охорони для контролю на верхніх рівнях.

- Даремно Ральф посунувся сам ловити того кота, - хмикнув Ловрашов.

- Він знищить ліфт? - занепокоївся Удав. Й запитав у мікрофон навушнику, - як йде евакуація?

- Ми усіх кого можемо відправляємо у п’яту зону але Професор Кенінгтон намагався вмовити об’єкт не вбивати доктора Ренлі. Розуельці захопили його у заручники й поїхали наверх вантажним ліфтом, - повідомив солдат, і додав, - Наші хлопці поспішили за ними через зону номер п’ять, але тими старими ліфтами давно не користувалися. Третій ліфт загарбники заблокували.

- От маємо заручника. – вже гарчав Удав.

Ловрашов зауважив:

- Доктор Ренлі проти професора Кенінгтона.

- Це вже не смішно, - огризнувся Удав.

- Але він і так успішно йде до своєї, невідомої нам мети. Ренлі ризикує, - невролог нервово розсміявся.

Удав різко встав:

 - Кларку, їдемо наверх.

- Я б на вашому місці не ризикував, нехай солдати розбираються з цією інопланетною загрозою, - порадив Ловрашов.

- Вам ніколи не бути на моєму місці докторе, - відповів Удав. тицьнув у руки Кларка кисневу маску з невеликим балоном, - знаєш, як його одягати?

Лось заметушився також з поспіхом вдягнув маску:

- Я з вами.

- Нам тільки шпигуна й диверсанта не вистачало, - відповів містер Сміт, - повертайтеся до своїх солдати.

- Слухаюсь, - зніяковів Лось, тихо додав, – я допомогти хотів.

Коридори, ще нещодавно стерильно білі, зараз були у дірках від куль, у кіптяві. Проводку пошкоджено, аварійне світло блимало. Містер Сміт повів Кларка у інший бік від основного ліфта. Товстенні, як двері банківського сейфа, двері у відсіки дослідницького рівня що належав відділу Артефактів відчинено, у самих кімнатах усе перевернуто.