Діалог дев'ятнадцятий

Апсу увійшов до лабораторії, оглядівся. Крісло та апарати, які висіли під стелею, екрани, і усе з'єднано дротами, схожими у своєму безладі на павутину, сплетену велетенським павуком поспіхом. Біля крісла стояв високий, кремезний, голомозий чоловік у окулярах з масивною оправою. Мабуть то і був доктор Ловрашов. Ральф Ренлі сидів за столом, перед ним лежали його дорогоцінний, сповнений таємниць нетбук, простий блокнот, у руці вчений із зони п'ятдесят один тримав звичайну кулькову кучку.

Солдати зупинилися біля входу, стали у шеренгу під стіною. Апсу розгублено озирнувся на них, побачив свої відображення спотворені у темних дзеркальних шоломах вояків. У лабораторію просунувся Кларк, його ніхто не виганяв, навпаки, доктор Ренлі запросив психолога увійти і сісти біля столу.

До Апсу звернувся доктор Ловрашов:

- Вітаю. Сміливіше. Підходьте. Зніміть маску і капюшон, - нейробіолог говорив  з легким м'яким акцентом, - ви, я чув, знаєте усі мови, може знаєте і мою рідну?

Апсу поводився, немов наляканий підліток на першому медогляді, слухняно виконував усі накази доктора. Сказав українською:

- Так я знаю вашу мову. – І додав, - Но ви разговариваєте на чужом язике.

Ловрашов не міг приховати подиву, у нього навіть окуляри сповзли на кінчик великого хижого носа, і масивна щелепа відвисла. Обличчя вченого тепер нагадувало карнавальну маску.

- Меня прєдупреждали - ви опасний, - продовжив Ловрашов, - у вас странний акцент, я даже нє могу предположть какая група язиков ваша родная. І так моя мама мала прізвище Ковальчук. Розмовляимемо англійською.

- Добре, - слухняно погодився Апсу.

- Отже звідки ви знаєте сучасні мови? – запитав Ловрашов

- Мови Марсіян не дуже змінилися з тих часів як ваша планета була частиною галактичної ради, - відповів Мумія.

- Гаразд, мені також повідомили, що ви розповідаєте казки, - жартував Ловрашов, - адже ви знаєте правду про нашу планету. Невже на її поверхні колись вільно жили люди? Вона надто велика щоб втримати атмосферу, біля неї немає жодного джерела тепла і світла. Ми припускаємо що наша Земля це великий космічний корабель який через аварію двигунів був змушений приземлитеся на мертвий Марс.

- Ваша Земля не може самостійно літати у космосі вона прив’язана до Марсу, налаштована на його фізичні параметри, гравітацію, тиск, силу тяжіння, верхні каркаси. - мовив Апсу, - Інакше чому під час катастрофи вона прип’ялася до поверхні а не чкурнула у відкритий космос. Крім вашої землі тут уціліло ще три, наскільки я відчуваю, дві з них менші і більш пристосовані для життя людей, третя ледь тримає мікроклімат. Та й у вас вже почався парниковий ефект, кисневі апарати погано працюють. І так на поверхні Марсу колись можна було жити.

- Я не знаю про інші землі, це певно секретна інформація навіть для нашого рівня, - Ловрашов сказав це дуже тихо, голосніше додав, - я вивчаю мозок, ви не уявляєте, на що здатний цей унікальний орган. Ми нещодавно дізналися, що мозок - багатовимірний, його можливості неймовірні, - далі говорив із захватом, - я хочу сьогодні просканувати ваш мозок. Це допоможе нам зрозуміти як вам вдалося вижити після тисячі років сплячки.

- У мене немає мозку, - тихо, наче вибачаючись, повідомив древній.

Доктор Ренлі відірвався від свого блокнота і з цікавістю поглянув на об'єкт дослідження.

Кларк посміхнувся. Йому подобалося спостерігати, як Апсу розмовляв з розумними людьми, це було цікаво і часом смішно.

Ловрашов дивився на Апсу, немов той остаточно збожеволів, на обличчі вченого у цю мить схожому на сумного клоуна, гримаса жалю та співчуття. Кларк відчув, як Ловрашов шкодує, що давня істота, єдина, яку вдалося оживити з усіх знайдених законсервованих істот, мабуть, божевільна. Та нейробіолог швидко мислив і емоції його змінювалися, мить і йому стало навіть цікаво, адже божевільного простіше вивчати, запропонував, - Дозвольте під'єднати вас до мого унікального апарату, а ви розповісте, яким чином ви думаєте, рухаєтеся і розмовляєте без мозку.

Апсу знизав плечима, мовляв, робіть що вважаєте за потрібне. Терпляче почекав, поки вчений одягнув на нього шапочку з дротів, підтягнув апарат який висів під стелею на рейках, що зчитував імпульси мозку. Новітня розробка об'єднувала магнітні хвилі і електроенцефалограму.

- То як? - посміхнувся Ловрашов, розмовляючи із Мумією тепер наче з нерозумною дитиною, - поясните мені такий феномен? – Апсу виглядав смішно з усіма тими дротами приліпленим до його голови.

- Мені мозок не потрібен. Моя кров виконує функцію мозку, нервів лімфосистеми і органів травлення, - відповів Апсу. Глянув на Кларка скорчив гримаску, звів зінниці до купи, висолопивши язика, наче земний підліток який прийшов на медогляд з товаришем. Клар розсміявся.

Ловрашов помітив вибрик стародавньої істоти. Із сарказмом запитав:

- Часом вам, перед тим як приспати, не давали якісь речовини, чи взагалі може вас тримали у наркотичному розчині. Я, разом з іншими вченими, вивчав саркофаг, там не було слідів органічних речовин. Та й той метал, яким було обшито саркофаг, неймовірно тонкий, навіть, із захопленням скажу, моноатомний, почав розсипатися. Ми не змогли його вивчити - під мікроскопом він такий самий, як без мікроскопа. На нього нічого не діє, він просто розсипається в пил, як ваша кров. Я бачив той дивний експеримент.