Діалог тринадцятий

- Я знаю, - Олрой почервонів, алкоголь певне у голову вдарив, - Та навіщо це знати звичайним людям? Для населення викладається історія яка розповідає про велич людського розуму, про можливості людства разом будувати неймовірні споруди, ледь чи не голими руками. Та історія яку я викладаю – це звичайно пропаганда, але вона створена заради людства, - професор підвівся почав розмахувати руками, наче на лекції.

- Навіть так, - докинув Кларк, - щось мені не віриться що брехня це добре.

- А ви хочете щоб юні бунтівники постійно шукали вихід з Землі й ціною життя перевіряли чи справді на Марсі не можливо жити поза куполом? – голосно й войовниче запитував Олрой. Його пухкі білі руки літали навколо голови наче він відганяв настирливих комах.

- Так я хотів би правду, й спробував би її дізнатися навіть ціною життя, - кивнув Кларк.

- От чуєте? Чуєте?! – Олрой підвівся, звертався до Апсу, - Цей вже готовий йти на край Землі. А скільки таких відчайдух ще знайдеться?! Це буде хаос. Це призведе до руйнування цивілізації. Того спокійного і врівноваженого розвитку яке відбувається зараз.

Апсу усміхнувся. Запалив цигарку з руки. З цікавістю розглядав почервоніле обличчя професора, і збуджений його розум.

- А ви хочете знати правду пане професоре, чи вас влаштовує та брехня з домішками правдивої інформації яку вам люб’язно надали ті хто вирішують хто, що і скільки тут мають усього знати, для спокійної злагодженої роботи? – мовив Апсу, і запитав, - та хіба на вашій землі так спокійно як вам здається у стінах Оксфорду чи Гарварду.

- Та отож, - піддакнув і собі, сп’янілий Кларк, він витяг з ящику пляшку з лікером і простягнув її Мумії щоб той відкрив.

- Так, погоджуюся, ми агресивний вид розумних істот, у кожному з нас живе хижак, - сп'янілий Олрой дискутував, наче його опонентом був колега з наукового товариства, - Може тому нам краще сидіти тут у себе під куполом? А з другого боку наші космічні апарати ще досить примітивні, ми не можемо на них покинути купол. Кажуть справжній космос не така вже й суцільна пустка. Поки ми не досягнемо рівня наших предків, ми приречені сидіти під куполом. Та й на Марсі атмосфера не придатна для життя усе завалено червоною глиною.

- Отже ви не знаєте чому людство будує східчасті ракети й стрибає у розріджені прошарки атмосфери під куполом, і не має допуску до техніки ваших предків, тієї на якій вони прилетіли сюди, тієї завдяки якій будували Марс і допоміжні сфероїди, - Апсу вже не запитував, він висловлював здогадки.

- Не береглося ніякої техніки, ми застрягли під куполом і дай Боже щоб система повітряутворення і обігріву якось ще попрацювала, й без того вже маємо парниковий ефект, - Олрой знову сів, простягнув келих до Кларка, щоб той долив лікеру, - Ви певне ще у тому славному минулому, де були неймовірні технології, вам потрібно призвичаїтись до сьогодення нашої Землі. Ви застрягли тут разом з нами.

- У мене зараз мозок вибухне, - розсміявся Кларк, - уся ця маячня про пласку землю, про якусь таємну владу, про могутню техноцивілізацію минулого, усе над чим так сміється наше людство усе правда? А НЛО то що тоді?

- НЛО то розробки нових військових технологій, те що потім віддають цивільним, - відповів Олрой, войовничо випив залпом чергову порцію лікеру. Язик професора вже заплітався він сидів на кріслі розвалившись, вже сонний, бубонів, - Крім нас нікого у Всесвіті не існує, ми такі самотні, такі самотні. І донька не дзвонить.

Апсу жестом руки покликав охоронця, який спостерігав за всім, що відбувається, сидячи у безпеці за прозорим склом.

Кларк пив мало, перебував в стані легкого сп'яніння, відчув здивування і нерозуміння простого солдата. Якби до солдата, подібним жестом звернувся на вулиці звичайна людина, він, безсумнівно, зрозумів би, що його просять допомогти. Але Мумія здавався настільки чужим. Кларк встав, повернувся до скла, за яким відчував присутність людей, і вказав на Олроя:

- Чи не бажаєте допомогти професору Кенінгтону повернутися у його кімнату?

Апсу розсміявся долив лікеру собі й Кларку. Два солдата увійшли до кімнати, підхопили п'яного вченого під руки, підняли на ватяні ноги. Олрой навіть пручався, буркотів що, сам дійде до своєї кімнати. Солдатики, намагалися підтримували по під руки. А ще ті незручні автомати на плечах, постійно падали, їх потрібно було також тримати. Несподівано Олрой затих, став на ноги і вказав на двері. Солдатам залишилося лише керувати напрямком та допомагати тримати рівновагу всесвітньо відомому вченому.

- Сподіваюся, тут є доктор, який лікар, - стурбовано запитав Апсу, - погано буде вночі вашому войовничому вченому.

- Лікар, швидше за все є, якщо, не на цьому, то на верхньому рівні, - запевнив Кларк. Навіть здивувався, адже Апсу, здавалося, мав зневажати усіх людей. Виявилося він турбувався про старого лінгвіста. Допив лікер, побажав Апсу гарної ночі і вийшов за двері. Пройшов шлюз. Детектори перевірили його відбитки, сітківку ока, і зовнішня двері відчинилися. Біля дверей стояло чотири солдата-охоронця.

Кларк зловив думку Апсу, що всі ці герметичні люки і охоронці не втримають його там, де він не хоче бути, але люди люблять гратися у безпеку і нібито передбачливість. Це у землян називається бути дорослими. Кларк посміхнувся. Запитав подумки - «тоді що тебе тут тримає?» Почув як набирається вода до ванни. Цей звук був переданий телепатично. Адже стіни кімнати Мумії не пропускали звук. Та Апсу все ж відповів, хоча й досить абстрактно, - «Цікавість».