Діалог дев'ятий

Двері у кімнату з саркофагом відчинилися, солдати з автоматами вишикувалися біля стіни, навпроти викопного створіння, один навіть тримав напоготові вогнемет, мабуть, про всяк випадок, якщо, чи коли, кулі знову не допоможуть. Мумія уважно дивився на озброєних солдат у повному обладунку: в бронежилетах, касках, із закритими обличчями, у затемнених окулярах. Почухав спантеличено собі потилицю, розкуйовдив вузол волосся. Хотів було підійти, подивитися вогнемет, але солдати підняли автомати, почали нервово дихати. Апсу посміхнувся, підняв руки, мовляв здаюся і відійшов. Напевне вирішив не зачіпати і без того наляканих вояків.

За солдатами прийшли два кремезних працівники лабораторії. Під халатами медперсоналу випирали дула пістолетів і окреслювались бронежилети, а на ногах важкі армійські черевики.

За медпрацівниками увійшов Удав. Наказав солдату з вогнеметом вийти з кімнати. Мумія подивився на нього вже як на улюблену іграшку, дещо навіть зрадів, і відразу запитав відверто насміхаючись:

- З психіатричної лікарні санітарів виписали?

Удав стримав усмішку, намагаючись не зважати на жарти Апсу.

Санітари притягли крісло на колесах із шкіряними ременями на підлокітниках і на підніжці.

- Це ви даремно, - Апсу зробив крок назад, - я у нього не сяду.

Один з санітар, певно діючи за інструкцією, повільно підійшов до перевернутого саркофагу і поклав на його чорну блискучу поверхню по-армійському акуратно складені білі лікарняні штани і кофтину з капюшоном. Увінчав все це лікарняною маскою для обличчя, теж білою, повернувся до крісла.

- Пропоную переодягнутися, - Удав вказав на білий одяг.

Кларк обережно зайшов до кімнати, завмер біля дверей. Він відчував, що Мумія сердиться.

Апсу безсоромно скинув з себе напівзотлілий, побитий кулями одяг.

- Сховався за саркофагом? - тихо бубонів Кларк, розглядаючи сорочку Мумії на підлозі, - Авжеж…  Наш лінгвіст, мабуть, зовсім сліпий.

Поки Апсу перевдягався, люди дивилися у підлогу, Мумія криво усміхнувся, сказав:

- Ще й скромні. А ви, Кларку? Ви лікар. Перед вами душу оголюють, що вже говорити про тіло.

Удав не відвертався як інші, стояв склавши руки на грудях терпляче чекаючи поки Апсу повільно вдягнув на себе, оте усе біле лабораторне. Запитав:

- Я сподіваюся, ви будете поводитись чемно?

- Якщо ви не будете мене примушувати сідати у це крісло, - оголосив свою вимогу Мумія. Накинув на голову капюшон, з посмішкою приміряв маску, розтягнувши її тонкими пальцями.

- Але це необхідно, - переконував вперте створіння Удав.

- Кому? - поцікавився Апсу.

- Протокол безпеки, - запевнив містер Смітт, вираз обличчя у нього був аж надто серйозним, наче протокол то найголовніше чого потрібно було дотримуватись. Лише у кутиках вуст з’явилася ледь помітна зморшка глузливості.

- Чиєї? - посміхнувся Апсу.

Кларк відчув, що Мумія заспокоївся, і навіть доброзичливо налаштований. Він грався. І Удав грався. Ці двоє придивлялися один до одного, вивчали один одного, наче майбутні компаньйони. Бо усілякі протоколи, правила, закони для такого як Мумія існували, аби їх порушувати. А для Удава замість психологічного тесту.

- Загальної, - відповів Удав і розвів руками, - в межах ярусу досліджень артефактів.

- Тоді не може бути ніяких протоколів, я перший артефакт, який ожив, - знизав плечима Мумія. Уважно подивися на крісло, і воно розсипалося на складові. Там була руда, пил якихось сумішей, органіки, і все це купкою лежало на підлозі, - Проблема вирішена, - самовдоволено усміхався Апсу розглядаючи речовини з яких було зроблено крісло.

Солдатики як по команді налаштувалися стріляти, хоч і не могли збагнути, що, власне, сталося. Мумія подивився на автомати і попередив:

- З автоматами буде те саме, що і з кріслом. Шкода що вогнемет винесли, корисна штукенція.

Удав затулив обличчя витонченою рукою. Кларк сміявся не криючись. Санітари, здивовані перетворенням крісла у купу сміття, були схожі на двох няньок над дитиною, яка після веселої прогулянки висипала з сумки на дорогоцінний перський килим зібраних в лісі жаб та павуків.