ДІАЛОГ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

– Пробач, Бен, я забув тебе повідомити, – тихо сказав Мішель.

– Про що? – запитав Удав. Він все ще дивився на дірку у стіні, розмірковуючи над тим що сталося.

– Форма черепа об'єкта не як у людини, а скоріше як у кота. Щелепи звірині, заходять глибше під черепну коробку, тому підборіддя гостре, – повідомив біолог.

– Не побачивши, як він перетворюється на звіра, я все одно сумнівався, що таке можливо, – відповів Удав, і запитав у Кларка, – як ви думаєте, докторе Пречет, куди побіжить наш, неочікувано, чотирилапих друг?

– Наверх, містере Смітт, припускаю що, на поверхню. Сподіваюся, він не зламає шию доктору Ренлі.

– Рятувати, чи не рятувати ідіота? Втім, хто може протистояти чудовиську, – байдужим голосом говорив містер Смітт.

– І Халка у нас немає, – посміхався Кларк.

– Що? – не зрозумів Удав, згадав, який фільм дивився Мумія, – Так, Халка немає, є монстр, і я не знаю, що робити.

У кімнату спостереження надходили повідомлення. За наказом Удава його солдати в бій з об'єктом не вступали, їх завданням було – захищати цивільних і доповідати про усе що відбувається. Монітори, приєднані до загальної системи спостереження, передавали зображення рівнів.

– Американці намагаються витравити його сльозогінним газом із вентиляційних шахт. Як він там взагалі переміщається? – доповідав солдат. Кожен з озброєної охорони був забезпечений засобом зв'язку із серії новітніх розробок, які використовувалися поки тільки у армії Європейського Союзу.

– Виводьте персонал, – наказував Удав. І до Кларка, – доктор Ренлі ще усіх потравить. На Мумію цей газ точно не вплине. Кларк, не мовчіть, що буде робити ваш друг?

– Йти на поверхню, це все, що я знаю, – Кларк намагався почути Апсу, але той був зайнятий, якщо вірити відчуттям, пробивався до ліфта.

До кімнати повернувся Ловрашов, мабуть, у коридорах, де вже плавав сльозогінний (або навіть нервово паралітичний) газ, і свистіли мармурові кулі, йому стало незатишно. Ловрашов з дурним коротким сміхом розповів:

– Він не дракон, ваш об'єкт. Він став котом. Трохи більше звичайного домашнього. Я сам бачив.

– Може це у вас галюцинації були, газу надихались, – сердито сказав Удав. – Спочатку дракон, потім величезний сірий звір, тепер – кіт. Хоча після демонстрації крил, та метаморфоз з кігтями немає чому дивуватися.

– Об'єкт захопив у заручники доктора Ренлі і затягнув його у ліфт, – надійшло повідомлення.

– Даремно Ральф вийшов з цієї кімнати, – буркотів Ловрашов.

– Кларк, він знищить ліфт? – занепокоївся Удав. Звичайно, на базі було три ліфтових шахти, але втрата навіть одного ліфта лякала.

– Ні, він нам не зашкодить, – впевнено відповів психолог, бо так відчував.

– Американці поїхали наверх вантажним ліфтом, вони захопили у заручники професора Кенінгтона, – повідомив солдат, і додав, – Ми будемо намагатися забрати вченого у американців.

– Навіщо він грається у війну? Хіба ці солдати йому супротивники? – сердився і дивувався Удав. – А ті ідіоти вже захопили Кенінгтона. Це може вплинути на Апсу? Мабуть, може.

Ловрашов знову коротко заміявся і відповів:

– Доктор Ренлі отримав нову підказку. Тим порошком із саркофага, у який перетворився метал, обробили шоломи і бронежилети американців. Мабуть, він заважає йому чаклувати.

– Криптоніт для нашого містера бога, – втомлено погодився Удав.

– Але він і так успішно йде до своєї, невідомої нам мети. Ренлі ризикує, – невролог беззвучно розсміявся. Удав різко встав:

– Кларк, їдемо наверх.

– Я б на вашому місці не ризикував, нехай солдати розбираються з цією інопланетної загрозою, – порадив Ловрашов.

– А ви продовжуйте спостереження, – відповів Удав, тицьнув у руки Кларка протигаз, – знаєш, як його одягати?

Коридори, ще нещодавно стерильно білі, зараз були у дірках від куль, у кіптяві, і досить загазовані. Містер Смітт і Кларк до ліфта до ліфта добиралася наосліп. Товстенні, як двері банківського сейфа, двері у відсіки були відчинені. Ліфт працював. Завила протипожежна сигналізація. Удав був злий та пригнічений, немов це поранили його, а не його базу.

Кларку здавалося, що швидкісний ліфт повзе дуже повільно.

– Ми на поверхні з боку гаражів, працівників бази евакуюють. Всім повідомили про витік газу. Доктор Ренлі живий, об'єкт зберігає людську форму. Американський полковник загрожує застрелити доктора Кенінгтона, – повідомляв солдат женевської групи.

Ліфт зупинився. Кларк і Удав вбігли у величезне приміщення гаража.

Американський полковник вистрілив у ногу Олроя.

Апсу відкинув від себе доктора Ренлі. Мабуть, він і справді збирався здатися, щоб врятувати заручника. Але зауважив, що крові з рани Олроя занадто багато. Лінгвіст впав, безпорадно, здивовано озираючись на всі боки, ніби не розумів, що відбувається. Намагався закрити руками рану на нозі, але кров продовжувала литися. Апсу зреагував швидше за інших, наказав покликати лікаря, підбіг до лінгвіста. Удав теж вимагав лікаря, але цивільних евакуювали, а телефон Мішеля не відповідав.

Доктор Ренлі лежав без свідомості. Солдати зони п'ятдесят одна підхопили вченого, понесли до своїх машин. Полковник вимагав, щоб Апсу здався.

– Та пішов ти, – сердито кинув Апсу полковнику, додав незнайоме слово, яке здавалося закляттям, і сказано було емоційно, мабуть, таки то була лайка, – Бдзик. Влучний стрілець...

Полковник розгубився, мабуть не звик, щоб його посилали. Апсу присів поруч з Олроем, змахнув рукою, кігті витягнулися на сантиметрів п'ять. Їх на мить охопив вогонь. Апсу розкрив рану, швидко витяг кулю, відкинув її, і стягнув краї рани пальцями. Рана на тілі вченого затягнулася вмить. Немов процес звичайної регенерації прискорили у тисячу разів.