ДІАЛОГ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Кларк почув думку. Це Мумія дозволив йому увійти до кімнати із саркофагом, якщо він так цього хоче.

«Хоч не в якості заручника я тобі потрібен?» – з усмішкою запитав Кларк.

«А навіть якщо так, то тобі яка різниця?» – почув шепіт у голові психолог.

Кларк засміявся, – «Гаразд я візьму випити».

«Мудра людина», – шанобливо відповів Апсу.

«Ти мене похвалив, чи знущаєшся?» – перепитав Кларк. Співрозмовник промовчав. Мовляв, сам здогадайся.

Кларк стояв у кімнаті спостереження поряд з доктором Мартеном. Мумія сидів у кімнаті поруч з другим саркофагом. Ніби медитував. Доктор Ренлі і незнайомий Кларку військовий планували вибити стіну, щоб дістатися до заблокованої кімнати.

– Це хто? – запитав Кларк, у французького вченого киваючи головою на військового в формі американської армії. Мішель озирнувся, подивився на Ренлі і його співрозмовника майже з ненавистю,

– Прилетіла група вояк із зони п'ятдесят одна, хочуть забрати наш об'єкт. Ніберійці дозволили. Ангели доктора Ренлі певно усіх перекричали, та вплинули на це рішення.

– Ого, – здивувався Кларк, намагаючись розібратися у великій політиці, – там справжня війна за володіння нашим Апсу.

– Їх вразили його властивості зцілення і трансформація, хоча старі ангели рекомендують відвести Місяць до Венери. Тому що Земля стала небезпечною бо тут прокинувся Райтук.

– Це хто?

– Вони так назвали Апсу. Молоді ангели вважають що перші збожеволіли, і щось поплутали.

– Не думав що наш артефакт викликав такий резонанс, – посміхнувся Кларк. Він так мало знав про навколишній світ. Та вдавав ніби знає щоб мішель говорив далі. Удав, певне, більше. Та хіба він скаже.

«Ти де є?» – почув Кларк Апсу.

– Я знайду пляшку віскі та піду до нього, – повідомив Кларк французу.

За спиною, як зазвичай, нечутно, з'явився Удав. Тицьнув Кларку до рук пляшку з коньяком:

– Йому це сподобається, тільки, докторе Пречет, ви пийте менше. Незрозуміло, що трапиться, і нехай містер бог захистить якось стіни. Ці ідіоти збираються почати розбирати мою базу. По можливості дізнайтеся, що задумав Апсу.

Кларк посміхнувся:

– Дізнаємося, коли він зробить задумане.

– Так, він нікому до кінця не довіряє, – сумно посміхнувся Удав. Ця посмішка розгладила суворі зморшки на лобі, і Кларк подумав, що містер Смітт, виявляється, молодий чоловік – років сорока, не більше.

Доктор Ренлі побачив Удава і почав вимагати дозволу на силові дії щодо об'єкта. Удав стояв скелею. Відповідаючи, що Апсу не загрожує безпеці бази і безпеці Землі також, і немає потреби розгортати проти нього військову операцію. І що він особисто, містер Сміт, не отримав розпорядження керівництва про те, що об'єкт переходить до рук доктора Ренлі. Ловрашов маячив біля дверей, але йому, навіть як представнику бази "Ямантау" права голоса не давали, він тільки рот відкривав, не наважуючись висловитись.

Кларк узяв пляшку і підійшов до дверей. Що далі? Ні, силове поле не згасло, невідома сила штовхнула його у зачинені двері, він зробив мимовільний крок і опинився в кімнаті з другим саркофагом. Здивовано подивився назад,

– Я пройшов крізь куленепробивне скло?

– Так, – коротко відповів Апсу, простягаючи руку за пляшкою з коньяком.

– Ти розумієш, що Удав тебе спеціально напуває, він думає, що це тебе послаблює, – попередив психолог, сідаючи на підлогу поруч з Апсу. Уявив собі обличчя Удава у цей момент. Але згадав, що начальник відділу Артефактів дуже зайнятий зараз. Важка робота – говорити з одержимими дурнями.

– Даремно він так думає, – відповів Апсу, розкриваючи нігтем пляшку, кіготь застряг в короці, але Мумія не звернув уваги, відпив ковток, передав пляшку Кларку. Зняв корок з довгого кігтя що блскотів наче діамант, додав, – А тебе напуває, щоб ти думки менше чув, – і розсміявся, немов і справді простий легковажний хлопчисько.

– Підступний Удав, – з посмішкою сказав Кларк, узяв пляшку, зробив великий ковток.

Доктор Ренлі, онімів спостерігаючи як Кларк потрапив до кімнати. А потім велів своїм солдатам йти слідом, але поле нікуди не зникло, воно відкинуло вояків, створивши біля прозорих дверей пастку де люди втрачали опору і повисали у повірі наче на невидимому павутинні. Руки, ноги, автоматні стволи стирчали у різні боки та борсалися, немов перевернута черепаха.

Кларк з подивом розглядав смішне видовище за скляними дверима.

– Отже, доктор Ренлі хоче забрати мене і мою сестру на іншу базу? – запитав Апсу, змахнув рукою, і солдати розділилися. Силове поле, яке захопило їх, зникло.

– Так, – відповів Кларк, повертаючи пляшку, – і Удав не знає що зробити. А ти?

– А я що? – перепитав Апсу, – мені що, повбивати їх та закрити доступ на цю базу усім, хто бажає мене звідси витягти?

– Повбивати? Ні, не потрібно нікого вбивати, – жахнувся Кларк, – а ти вбивав?

– Бувало.

– Ти ж військовий, ти говорив, і, напевно, не в штабах відсиджуєшся.

– Ні, я в штабах не відсиджувалися, – підтвердив Апсу, зробив ковток коньяку, поспішно віддав пляшку Кларку, – О, почалося, – схопився на ноги.