ДІАЛОГ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

Апсу увійшов до лабораторії, огледівся. Крісло, апарати, що висіли під стелею, екрани, і усе з'єднано дротами, схожими у своєму безладі на павутину, сплетену велетенським павуком. Біля крісла стояв високий, кремезний, голомозий чоловік у окулярах з масивною оправою. Мабуть то і був доктор Ловрашов. Ральф Ренлі сидів за столом, перед ним лежали його дорогоцінний, сповнений таємниць планшет, простий блокнот, у руці вчений із зони п'ятдесят один тримав кулькову кучку.

Солдати зупинилися біля входу, стали у шеренгу під стіною. Апсу розгублено озирнувся на них, побачив свої спотворені відображення у темних дзеркальних шоломах вояків. У лабораторію просунувся Кларк, його ніхто не виганяв, навпаки, доктор Ренлі запросив психолога увійти і сісти поруч з собою.

До Апсу звернувся доктор Ловрашов:

– Вітаю. Сміливіше. Підійдіть, зніміть маску і капюшон, – нейробіолог говорив з легким м'яким акцентом, – ви, я чув, знаєте усі мови, може знаєте і мою рідну?

Апсу поводився, немов наляканий підліток на першому медогляді, слухняно виконував усі накази доктора. Сказав російською,

– Так я знаю вашу мову.

Ловрашов не міг приховати подиву, у нього навіть окуляри сповзли на кінчик великого хижого носа, і масивна щелепа відтяглася, розтягнувши м'ясисті риси, обличчя великого вченого тепер нагадувало карнавальну маску.

– Мене попереджали – ви небезпечні, – продовжив Ловрашов російською, – у вас дивний акцент, я навіть не можу яка група мов ваша рідна. Коли ви вивчили російську?

– Зараз. Ваша мова зібрана із багатьох мов старого світу, слова знайомі, навіть є запозичені із загальної, яка ще досі використовується у Великому космосі.

– Гаразд, мені також повідомили, що ви розповідаєте казки, і вони ніяк не перетинаються з справжньою історією. Я мислю, це ваші сни які ви бачили під час перебування у тому дивному саркофазі.

– Моє тіло було мертвим. Я був у іншому тілі, – вперто дотримувався Апсу своєї історії.

– Ви певні? Все, що ви розповідаєте, схоже на сон, – тон Ловрашова був менторським, – я вивчаю мозок, ви не уявляєте, на що здатний цей унікальний орган. Ми нещодавно дізналися, що мозок – багатовимірний, його можливості неймовірні, – у голосі доктора звучав захват, – я хочу сьогодні просканувати ваш мозок, мислю це допоможе нам зрозуміти причину ваших видінь і те, як вам вдалося вижити за тисячі років сплячки.

– У мене немає мозку, – тихо, наче вибачаючись, повідомив древній.

Доктор Ренлі відірвався від свого блокнота і з цікавістю поглянув на об'єкт дослідження.

Кларк посміхнувся. Йому подобалося спостерігати, як Апсу розмовляв з розумними людьми, це було цікаво і часом смішно.

Ловрашов дивився на Апсу, немов той остаточно збожеволів, на обличчі вченого схожому на маску сумного клоуна, гримаса жалю та співчуття. Кларк відчув, як Ловрашов шкодує, що давня істота, єдина, яку вдалося оживити, мабуть, божевільна. Але нейробіолог швидко мислив і емоції його змінювалися, мить і йому стало навіть цікаво, адже божевільного простіше вивчати, – дозвольте під'єднати вас до апарату, а ви розповісте, яким чином ви думаєте, рухаєтеся і розмовляєте без мозку.

Апсу знизав плечима, мовляв, робіть що вважаєте за потрібне. Терпляче почекав, поки вчений одягнув на нього шапочку з дротів, підтягнув апарат який висів під стелею на рейках, що зчитував імпульси мозку. Новітня розробка об'єднувала магнітні хвилі і електроенцефалограму.

– То як? – посміхнувся Ловрашов, розмовляючи із Мумією тепер наче з нерозумною дитиною, – поясните?

– Мені мозок не потрібен. У черепній коробці тіла перебуваю я, як сутність, як розум, можете назвати це духом. Я з'єднануюсь безпосередньо з нервами тіла без посередника –мозку, так зручніше. Духу не потрібно пристрій для управління тілом, це потрібно душам, які подорожує з переродження у переродження, щоб створювати нові особистості, пристосуватися до тих умов, де знаходиться тіло, – відповів Апсу.

– Часом вам, перед тим як приспати, не давали якісь речовини, чи взагалі тримали у наркотичному розчині. Я, разом з іншими вченими, оглядав саркофаг, там не було слідів органічних речовин. Та й той метал, яким обшито саркофаг, неймовірно тонкий, навіть, із захопленням скажу, моноатомний, почав розсипатися. Ми не змогли його вивчити – під мікроскопом він такий самий, як без мікроскопа. На нього нічого не діє, він просто розсипається в пил, як ваша кров. Я бачив той дивний експеримент.

Апсу посміхнувся, нічого не відповів, дивився на Ловрашова, зітхнув. Нейробіолог відповів йому співчутливою усмішкою. Запитав:

– У вас неймовірно чиста шкіра, і ви, здається, ще не голитеся, але вам близько двадцяти ... було, – доктор прикусив язика, запитав дещо інше, – Навіщо вам таке довге волосся?

– Це як вібріси у кота, простіше сказати – антени для зчитування інформації.

– Отже, якщо вас підстригти, ви не зможете створювати вогонь і відкривати пляшки силою думки? – посміхнувся Ловрашов, і підморгнув Кларку. Поки він говорив і жартував, його спритні руки увімкнули апарат, під'єднали шнури, а очі стежили за моніторами. Але на моніторах не було очікуваної інформації – тільки сіре іскристий зображення, шум,

– Ого! – Дивувався нейробіолог, – А й справді, якщо вірити показниками, у вас немає мозку. – Очі вченого стали великими, він дивився на Апсу жадібно, та як на лабораторного звіра, якого дуже хочеться дослідити зсередини.

– Я не принижуюсь брехнею, – по–російськи сказав Апсу, – і від довжини мого волосся мої надздібності – як ви їх називаєте, не залежать. Розтин зробити також неможливо, – додав він сумно.