ДІАЛОГ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Мумія скуйовдив собі волосся на потилиці. Була у дивної істоти така звичка, коли він думав над відповіддю на складне запитання.

– Телепорт – це коли матеріальний об'єкт перетворюється на енергію та пронизує простір як голка, досягаючи пункту призначення із швидкістю думки. Фактично, матерія стає думкою–імпульсом. Є науково розроблені телепортаціонні установки, вони пов'язують точки у просторі. На жаль ці установки небезпечні для білкових, таких, як ви. А ось портал, він – загалом магічний спосіб пересування у Всесвіті. Хоча є суто наукові розробки. Портал пов'язує пункти, але не переносить тіло по створеному каналу, бо каналу немає, є щось на кшталт дверей. Щоб зробити крок в такі двері, потрібна енергія мага, амулет, що створює захист, чи, якщо портал наукова розробка, генератор потужного силового поля.

Кларку і Олрою здалося що Апсу розповів казку. Олрой закотив очі, немов благав до стелі припинити знущання над реальністю. А Кларк підтримав нісенітниці:

– Але ж, на Землі, наші вчені, теж намагаються розробити подібні установки, переміщують поки найдрібніші частинки. Чому ви йому не вірите?

– О, я б повірив, якби наш дивний хлопчик говорив про науку, але він розповідає про магію, – розвів руками лінгвіст, – чому магія? Ви можете мені відповісти?

– Магія – це теж наука, – відповів Апсу. Допив пиво, взяв нову пляшку, – Слово магія викликає у вас агресію, пане теософе. На різних планетах у часи коли, або забули, або ще не винайшли техніку, люди називають магією наукові експерименти, тому що не знають як пояснити причину того, що відбувається перед їх очима.

– Він назвав мене неосвіченою темною людиною? – Олрой здивовано подивився на Кларка.

– Мені здається, він говорив не про вас, докторе, – усміхнувся Кларк, – Що ж тоді – магія? – запитав у Апсу.

– Вплив на матерію за допомогою думки. Але не все так просто, маг досконало вивчає елементи та стихії, їх властивості та склад, до найдрібніших часток. Взаємодію з іншими матеріалами, до молекулярних сполучень, – відповів Апсу.

– Добре, я темна людина, але історію Землі я знаю, – лінгвіст втомився сердитись і вирішив змінити тему розмови, – Ось, міфи та казки – це вигадка людей?

– Ні, це словесний переказ подій, – Апсу запалив цигарку. Олрой теж. Кларк і собі спробував палити, затягнувся, закашлявся, загасив.

– Добре, якщо це переказ подій, то що ви скажете про Атлантиду? – Запитав Олрой, повернувши розмову туди, куди хотів, навіть зрадів.

– Вас цікавить Атлантида? – Апсу запитав це таким тоном, наче хотів попередити, що відповідь вченому не сподобається.

– Вона багатьох цікавить, її шукають, про неї пишуть. Ви не жили на Землі, то, може, щось чули?

– Я не жив у Системі, – відповів Апсу, – я воював проти неї, коли її називали Сфера тридцять шість. Вона знаходилась тоді там, де її побудували ваші предки.

Олрой здивувався, його мозок відмовлявся сприймати те що розповідав Мумія.

Кларк розсміявся, і щоб далі дражнити лінгвіста розпитував:

– А можна детальніше? Я нічого не зрозумів. Ти воював проти наших предків, які побудували що?

– Сонячну систему, – повторив Апсу, – Її називали «Острів щастя». Саме така назва була у рекламі, яка заманювала людей на те будівництво. Перспектива оселитися на планеті, де усі мають шанс бути щасливими надихала жителів відсталих у розвитку чи потерпаючих від екологічних катастроф планет, не кажучи вже про тих, хто задихався на старих космічних базах.

– А до чого тут Атлантида? – роздратовано запитував Олрой.

– На міжгалактичному «Острів щастя» звучить як Алай Ітіда, скорочено – Атлантида. Але щоб розповісти про Атлантиду, я повинен трохи розповісти про Великий світ.

Олрой сміливо зробив великий ковток пива і склав руки на животі:

– Добре, розкажіть нам вашу казку, а ми, темні, послухаємо.

Апсу розсміявся:

– Як вас зачепило. Прошу вибачення. Та я вас не порівнював з неосвіченими жителями планет де немає технологій.

Олрой пирхнув, що могло означати, мовляв, так я тобі й повірив. Апсу посміхнувся і продовжив свою розповідь. Попіл світлячками кружляв навколо цигарки, та зникав.

– Наше з сестрою творіння, Мумму – конструктор Всесвіту, завжди хотів створити власне полотно Всесвіту. Йому недостатньо було простору, недостатньо сил, можливостей та вмінь.

– Яке полотно Всесвіту, ви про що? – дивувався та перепитував лінгвіст.

– Світ – цей світ: космос, матерія... Всесвіт складається з трьох полотен: матеріальне щільне полотно, і його виворіт – підпростір. Друге – це тонкий світ, де сплітаються душі, що тимчасово приходять у матеріальний світ. І третє – інформаційне полотно, його ще називають Зоряною дорогою. Там зберігається все, що було і, здається, все, що ще буде сказано, написано, придумано і створено у світі.

– Є інші такі світи? – запитав Кларк?

Олрой розсердився, не розуміючи, про що розповідає Апсу:

– Це ви про Атлантиду?

– Це передмова, нетерплячий друже, – посміхнувся наївною юнацької посмішкою древній, а Кларку відповів, – Так є інші світи. Але коли творці йдуть із створеного світу, він перестає розширюватися.

– А не страшно так довго жити? – здивувався Кларк.

– Не страшно, – чи відповів чи передразнив психолога дивний юнак.

– Добре, не відволікайтеся, великий творець Всесвіту, розповідайте про вашого Мумму. Й до чого тут Атлантида? – вимагав нетерплячий Олрой.