ДІАЛОГ СІМНАДЦЯТИЙ

Апсу та Кларк прийшли до кімнати. Біля ліжка стояв пластиковий ящик із скляними пляшками. Мумія взяв дві пляшки одну кинув на ліжко, другу запропонував телепату. Стрибнув у ліжко. Непомітно відкоркував свою пляшку.

Кларк узяв пиво, сів на стілець, ніяк не міг відкрити. Мумія глянув на пляшку, і кришка зіскочила сама. Полилася піна. Кларк з поспіхом відпив.

– Як ви це робите? – дивувався психолог.

– Вплив думки на матерію за допомогою енергії, – пояснив Апсу.

Кларк бачив, що Мумія відсторонений. Телепат відчував, що Апсу думає над чимось, аналізує ситуацію, яка склалася. Єдине що усвідомлював Кларк це те, що не він знає, що насправді відбувається. А ось дивне створіння навпаки чудово орієнтується у обставинах і володіє інформацією.

– А якщо Вас захочуть перевезти до Америки? – запитав Кларк. Він знав, що їх слухають, так як і те, що Мумія також це знав. А ще те, що без відома Удава інформацію, почуту у цій кімнаті, американський вчений не отримає.

Апсу задумливо подивився на Кларка, очі у нього були дивовижно сині. Кларку здалося, що він побачив Всесвіт – його нескінченність і надзвичайну красу, незнайому людині. Древня істота була незвичною, неймовірною. Його манери, мова, рухи – виважені наче у воїна, та плавні та точні немов у танцюриста.

Апсу, певне не чув думок психолога, він перевів погляд на пляшку з пивом, яку тримав в руках, немов міг прочитати відповіді на запитання цікаві йому у її темному склі. Потім зробив ковток і зітхнув:

– Консерванти, консерванти, консерванти. Проблема технічної цивілізації з розвиненою індустрією. Не хочу я перевозитися до Америки.

– А цей американець має можливість вас туди забрати? – запитав Кларк, намагаючись одночасно дізнатися більше інформації про те, що насправді відбувається.

– Цей може. – Апсу кивнув головою, знову зробив ковток і додав, – Фактично може, а практично ні.

– Чому? – запитав Кларк, захопившись словесною грою. Розгадуючи словосполучення немов ребус.

– Так трапиться, що що він не встигне, – відсторонено відповів Мумія і зробив великий ковток пива, врешті пояснив, – занадто мало часу.

– Поясніть? – посміхнувся Кларк.

– Не поясню, – відповів впертий, каверзний Апсу, – історія повинна бути цікавою, навіщо розповідати її заздалегідь? Насолоджуйтеся невідомістю, докторе Пречет. Може не будемо так офіційно і відсторонено спілкуватися, пропоную перейти на панібратське ти. Другий день разом п'ємо.

– Добре, – відповів Кларк, підняв пляшку, немов хотів висловити тост, – перейдемо на панібратське ти. Хто ще може похвалитися, що з богом на ти.

– Багато хто, – посміхнувся Апсу, – я живу серед людей.

– Так ти жив на Землі? – здивувався Кларк.

– Люди живуть не тільки на на твоїй планеті, – древній знизав плечима, – на Землі я не жив. Всесвіт великий, у ньому, на прекрасних і жахливих планетах, на космічних базах, на кораблях, на штучних планетоїдах, живе багато різноманітних людей. І таких які на людей не схожі, і таких які схожі, але не є людьм. Світ величезний і дуже цікавий. Хоча ваша система також місце веселе, але тут дуже багато пасток і брехні, тут важко тому, у кого жива душа.

– Чому наша Земля така? – Кларк бачив, що Апсу ніби жалкує його планету. А ще відчув пригнічене і приховане почуття провини.

– Вона побудована для спотворення світу і для війни. Система – Сфера двадцять три, завжди мене лякала, наче пухлина на тілі мого Всесвіту. Я її хворобливо відчуваю.

– Але ж ти кажеш, що ти бог, навіщо ти створив таку систему?

– Ми з сестрою створили полотно всесвіту, тонкий світ, підпростір і першого творця – конструктора. Конструктор створив молодих творців. Тих хто досі наповнює цей світ життям. Але Сферу створив сам Мардук, наш перший творець – конструктор, – відповів Апсу. Пив пиво, дивився у стіну, немов бачив там щось видиме тільки йому.

Кларк також подивився на білу стіну, та нічого там не побачив, намагався усвідомити і зрозуміти те, що почув. Але людський мозок усвідомити почутого не міг. Казка, міф, текст на древніх глиняних табличках з шумерського періоду:

– Хто зміг вас таких могутніх приспати у тих саркофагах?

– Мардук, – відповів Апсу, – коли ми його створили, дали йому ім'я Мумму. Та згодом він втратив здібності творця, але став найсильнішим магом у Всесвіті, отже назвав себе Мардуком. Він нас із сестрою замучив, та вклав у саркофаги. Занадто багато сили ми йому дали при створенні. За що і поплатилися.

– Я прочитав таблички, там сказано, що ти хотів його вбити, – Кларку все ще здавалося, що вони обговорюють літературний твір, чи легенду, але аж ніяк не реальне життя. Не сприймав його мозок те що говорив Апсу як щось реальне.

Мумія не жалівся, лише розповідав:

– Він довів мене до того, що я ледь не знищив наш з Тіа Всесвіт. Не хочу розповідати. Людям здається, тільки вони можуть вчиняти так з рідними, але забувають що їх створили ми. Гірко усвідомлювати, що людям властиво те, на що здатні їх творці? Отже через нашу ворожнечу Всесвіт ледь не перетворився на жадібну пустку, що поглинала матерію. Припускаю, що ця порожнеча почала б нищити навіть ті світи, які ми створювали раніше, та світи інших – таких як ми. Я був, певно що, у стані афекту, сам став порожнечею, – Апсу розсміявся, – не міг до купи зібратися. Тіа покликала первинних, тих що творили і берегли тонкі полотна Всесвіту зіткані нею. І разом вони припинили розповсюдження пустки, одночасно вона зібрала мене – у мене. А Мумму зник. Загубився у переродженнях, у подорожах із тіла у тіло, серед народження та смерті. Ми тоді ще не розуміли, що таке, достеменно, ненависть та помста. Ми не бажали йому такої долі.