ДІАЛОГ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Доктор Ренлі схопив планшет, підхопився зі стільця.

Шлюз в кімнату для психокінетичних дослідів відчинився. Прибігли десять солдат, вишикувалися. Слідом увійшов Удав, і зазирнув Кларк. Телепата ніхто не зупиняв, отже він зайшов у кімнату, став під стіною. Двері за ним зачинилися.

Удав наче командир вийшов вперед шеренги озброєних солдат. Ральф Ренлі підскочив до містера Смітта, збудженно верескнув:

– Накажіть негайно стріляти! – голос доктора парапсихології тремтів.

– Навіщо? – здивувався Удав. На його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка, – Вам загрожує небезпека?

Доктор Ренлі озирнувся. З ненавистю і підозрою подивився на піддослідного. Мумія сидів, палив цигарку, струшував попіл, що зникав не долітаючи до підлоги. Спокійне врівноважене створіння невинно посміхалося. Удав ледь стримав сміх. Йому сподобалося, як Мумія пожартував над зарозумілим американцем.

– Він небезпечний, Він має неймовірну силу, його необхідно нейтралізувати, поки Він не зруйнував базу, – доводив доктор Ренлі.

– Якби він хотів зруйнувати базу, він би її вже зруйнував, – відповів Удав.

– Ви бачили? Бачили?! А я відчув. Подивіться на підлогу – це справжня кіптява, він викликав якимось чином правдивий вогонь. А що, якщо це мінімальна його здатність? Адже ми не знаємо його потенціалу, – Ральф Ренлі жестикулював, аж спітнів.

– Ви прилетіли вивчати саме його потенціал, – знизав плечима Удав, – ось і вивчайте.

– На нашій базі ми б помістили його у бетонний, броньований бункер, – запевнив Ренлі, – і вивчали його здібності, не наражаючи людей на небезпеку. А у вас він вільно ходить по коридорам, нічим не обмежений.

– Допоки я начальник відділу Артефактів, об'єкт не покине мою базу. Хочете вивчати, вивчайте його тут і на моїх умовах – ніяких бункерів. Спробуйте спілкуватися з ним як з людиною, а не як з лабораторною твариною. Може він відповість на ваші запитання без подібних жартів.

Доктор Ренлі ледь не задихнувся від обурення, а потім з видом змовника запропонував Удаву вийти у коридор.

Мумія допалив цигарку, зім'яв недопалок. Між його пальцями майнули світлячки, недопалок зник. Дивовижна істота підняв руку, як учень на уроці,

– А можна мені у мою кімнату і пива?

Ренлі закотив очі. Удав озирнувся, знайшов, як і очікував, Кларка під стіною.

– Супроводіть вашого друга у його кімнату. Мабуть, на сьогодні доктор Ренлі закінчив дослідження. Пиво вам принесуть. Рекомендую по коридорам не тинятись, вогонь не палити, гостей не лякати.

Апсу коротко розсміявся. Підхопився на ноги так стрімко, що Ральф Ренлі з поспіхом заховався за містера Смітта. Піддослідний швидкою ходою попрямував до виходу. Його супроводжували Кларк і солдати з новою зброєю, налаштованою мармуровими кулями.

Коли усі вийшли, доктор Ренлі заговорив швидко, і, як йому здавалося переконливо:

– Я отримав інформацію від агентів з Місяця, вони кажуть, що ангели стурбовані тим, що ви розбудили цю істоту. Вони ведуть переговори з ящерами, аби ті дозволили їм нейтралізувати Апсу.

– Що такого страшного у тому, що він ожив? – Удав навіть виду не подав, що зацікавлений інформацією, якою містер Ренлі готовий був поділитися.

– Це не людина, – прошепотів Ренлі.

– А хто? – Містер Смітт відчував, що зараз буде сміятися прямо у обличчя цьому парапсихологу, настільки той був наляканий тим, що збирався повідомити.

– Дракон, – сказав Ренлі, артистично підвищивши інтонацію. Але, дивлячись на кам'яний вираз обличчя Удава, Ренлі засмутився, він очікував хоча б легкого подиву.

– Справжній? – з іронією запитав містер Смітт.

– Я бачив, як людина може перетворюватися на звіра, кілька таких істот втекло з лабораторії. Вони зараз у бігах, і ми не можемо їх спіймати. Живими вони не даються. Адже ви чули смішну назву чупакабра? Так ось, у вас тут монстр страшніший. Ангели стверджують, що він перевертень – дракон.

– Дракон–чупакабра, – кахикнув Удав, – Добре, розберемося, – закінчив офіційною фразою і пішов до виходу, кинувши наостанок, – Відпочивайте, докторе, у нас хороший бар. Завтра продовжите ваші дослідження. Тільки будьте вічливим, все–таки ви досліджуєте якщо не бога, то дракона.

Доктор Ренлі стомлено сів на мокрий стілець, одразу схопився, вилаявся, розгладжуючі мокрі штани, і пішов геть. Шукати свою кімнату. Він погано орієнтувався у коридорах бази, хоча півжиття провів у підземеллях аналогічного сховища знань.