ДІАЛОГ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Вранці Кларка розбудив містер Смітт. Гіпнотичний страх, який психолог відчував перед цією людиною, було заблоковано страшенним похміллям. Удав дивився на Кларка, наче той був солдатом, який не виконав наказу. Хоча, він завжди так дивився.

Кларк сів на ліжку, йому було зле, безцеремонно гикнув і запитливо глянув на Удава, намагаючись вкласти у свій погляд не тільки запитання, щодо того навіщо його будять так рано, а й обурення. І домігся бажаного, містер Смітт подумки відповів, що розбудив його аж ніяк не рано, вже дванадцята дня. Вголос начальник відділу Артефактів сказав:

– Наш артефакт відмовляється виходити з кімнати.

Кларк усміхнувся, сформував чітку думку:

«Ви хочете щоб така істота була слухняною, наче земна людина? Але він вже довів, що не є людиною».

– Пообіцяйте йому те, чого він забажає, спробуйте зацікавити чимось. – Кларк щоразу сумнівався, що Удав має телепатичні здібності, бо обличчя начальника відділу Артефактів зберігало вираз кам'яної скульптури, – Доктор Ренлі хоче дослідити його психокінетичні можливості.

Удав вийшов. Кларк застогнав, стискаючи свою бідну голову руками, знайшов у своєму лексиконі кілька емоційних фраз, які при дітях вихована людина не скаже. Схаменувся, посміхнувся, подумав, що так він швидко стане схожий на Апсу. Хоча, що у цьому поганого? Прийняв холодний душ, аби полегшити головний біль. Одягнувся і вийшов у стерильний білий коридор. Охоронець біля дверей Мумії простягнув пластинку пігулок, що знімають симптоми похмілля. Кларк подякував і пройшов у апартаменти загадкової істоти.

Апсу сидів на ліжку і читав «Війну світів» Герберта Уеллса. Погляд яскраво–синіх очей ясний, ніби й не пив. Кларк йому позаздрив, пошукав пляшку з водою. Знайшов під ліжком, випив пігулку. Мумія мовчки спостерігав за ним.

– І як Вам Уеллс? – запитав Кларк.

– Цікаво, – відповів Мумія.

– Насправді така історія могла трапитись?

– Війна винахідлива, – відповів Апсу, – та у книжці Уеллса вороги надто довго і з вивертом готують захоплення планети, але історія гарна. Та ідея Бредбері мені сподобалася більше.

Кларк не читав Бредбері, цікаво, яка ж ідея сподобалася Мумії у того письменника?

– Вам принести ще книги? – почав було торгуватися Кларк.

Та Апсу повідомив ціну:

– Мені доступ до інтернету, хочу послухати земну музику.

Кларк здивувався, заперечив:

– Але доступ до інтернету вам ніхто не дасть, це ж інформація про Землю. Вся. Адже вони тут на безпеці схиблені, вирішать, що ви будете шукати державні таємниці, вивчати зброю. Навіть не знаю, які там ще у них з'являться параноїдальні думки.

– Доступ до інформації щодо озброєння і технологій Землі у мене і без інтернету є. Удав не так вже й добре блокує думки. Інформаційне поле та думки людей на поверхні планети відкриті. Але музику я так чую не чітко, хочеться почути інструменти, голоси, виконання. Хоча б у записах.

Кларк посміхнувся, почувши, що Мумія назвав містера Смітта Удавом. Та потрібно було продовжувати переговори і шукати альтернативи,

– Може, вам записи принести, навушники, динаміки? Скажіть, яку музику ви хочете почути?

– Красиву, ту що зачаровує. На Землі такої багато.

– Тоді сучасна синтетична не підійде. Класика, напевно.

– Чому ж не підійде? – здивувався Мумія, – синтетична теж буває гармонійна і чарівна.

До кімнати увійшов Удав, який, звичайно ж, слухав розмову у кімнаті спостереження. Він припинив торгівлю,

– Добре, вам принесуть комп'ютер, але доступ до інтернету буде обмежений. На таких умовах ви згодні продовжити дослідження?

– Добре, – відповів Апсу і знизав плечима, – якщо вашим вченим цікаво марно витрачати на мене час, то продовжимо ті дослідження. Мені належить підняти у повітря папір, чи коллайдер, який знаходиться вище?

– Поки обмежимося легкими предметами, – відповів Удав.

Кларк навіть позаздрив витримці містера Смітта.