ДІАЛОГ ТРИНАДЦЯТИЙ

– Саме Тіамат? – здивовано запитав Олрой, – грізна, жахлива, кровожерлива богиня, яка намагалася знищити світ?

– Не така вже вона кровожерлива і зовсім не жахлива, – навіть образився Мумія, – якщо ви використовуєте такі епітети, пам'ятайте, будь ласка, що ми говоримо про мою сестру–близнюка.

– У міфах сказано, що Апсу – чоловік Тіамат, – сп'янілий Олрой сперечався, наче його опонентом був коллега з наукового середовища Землі, – А ви говорите – сестра. Близнюк. Вона теж така висока, як ви?

– Проблеми перекладу, – посміхнувся Апсу. Спробував пояснити, – люди, не знаючи світобудови, вважають, що життя можна створити тільки єдиним способом. Хоча іноді доходять до клонування. Але ж енергія керується думкою, і матерія формується завдяки впливу на неї за допомогою розуму творця ... Ні, моя сестра маленька.

– І як же ви з вашою маленькою сестрою творили світ? – Олрой, немов відчувши в собі дух хрестоносця, войовничо випив залпом чергову порцію коньяку. І втратив рівновагу. Мумія підхопив падаючого професора і жестом руки покликав охоронця, який спостерігав за всім, що відбувається, сидячи у безпеці за прозорим склом.

Кларк пив мало, перебував в стані легкого сп'яніння, відчув здивування і нерозуміння простого солдата. Якби до солдата, подібним жестом звернувся на вулиці звичайна людина, він, безсумнівно, зрозумів би, що його просять допомогти. Але Мумія здавався настільки чужим. Кларк встав, повернувся до скла, за яким відчував присутність людей, і вказав на Олроя:

– Чи не бажаєте допомогти професору Кенінгтону повернутися у його кімнату?

Мумія розсміявся і знову розлив коньяк по келихам. Два солдата увійшли до кімнати, підхопили п'яного вченого під руки, підняли на ватяні ноги. Доктор теософії навіть пручався, буркотів що, мовляв, він викриє брехню і природу викопного божевільного. Солдатики, намагалися вмовити вченого йти, бо нести його їм було важко. А ще ті незручні автомати на плечах, постійно падали, їх потрібно було також тримати. Несподівано Олрой затих, став на ноги і вказав на двері. Солдатам залишилося лише керувати напрямком та допомагати тримати рівновагу всесвітньо відомому вченому.

– Сподіваюся, тут є доктор, який лікар, – стурбовано запиав Апсу, – погано буде вночі вашому войовничому теософу.

– Лікар, швидше за все, якщо, не на цьому, то на верхньому рівні, – запевнив Мумію Кларк. Навіть здивувався, адже Мумія, здавалося, мав зневажати усіх людей. Виявилося він турбувався про старого лінгвістів. Кларк подумав, що, з богами не все так просто. Допив коньяк, побажав Апсу гарної ночі і вийшов за двері. Пройшов шлюз. Детектори перевірили його відбитки, сітківку ока, і зовнішня двері відчинилися. Біля дверей стояло чотири солдата-охоронця.

Кларк зловив думку Апсу, що всі ці герметичні люки і охоронці не втримають його там, де він не хоче бути, але люди люблять гратися у безпеку і нібито передбачливість. Це у землян називається бути дорослими. Кларк посміхнувся. Запитав подумки – «тоді що тебе тут тримає?» Але відповіді не було, лише почув як набирається вода до ванни. Цей звук був переданий телепатично. Адже стіни кімнати Мумії не пропускали звук.