ДІАЛОГ ДВАНАДЦЯТИЙ

Апартаментами назвали невелику білу, напевне стерильну, кімнату. Одна стіна якої була дратівливо дзеркальна. У кімнаті майже усю площину займало зручне ліжко.

За куленепробивним склом, знаходилась кімната спостереження, де постійно чергували охоронець і вчений. Увесь час велось відеоспостереження.

У цій затишній кімнаті на Мумію чекав ящик зі спиртним, і пакет з простими, але досить вишуканими наїдками. У ящику були різні пляшки, могло таке бути що, містер Смітт спустошив свій колекційний бар? Там було і дороге вино, звичайно, менше витримане, ніж Мумія, який збирався його пити, але для вина – дуже непогано. А ще там був коньяк, відомий своєю якістю і ціною, а також віскі, ром і навіть якийсь білий лікер.

Пречет відзначив подумки, що у начальника відділу Артефактів хороший смак. Мумія його думку почув, і, здавалося, погодився, інакше як можна було інтерпретувати кивок у відповідь на думки психолога. Мумія дістав пляшку вина, запечатану сургучем, і зрізав сургуч гострим напівпрозорим кігтем. Ні, Кларку не здалося, і Олрою не здалося – кіготь став довшим, і тепер рука Апсу нагадувала лапу великого кота, тільки без шерсті. Апсу встромив кіготь у корок і висмикнув його з характерним звуком. Бомк ...

Кларк розкладав на ліжко наїдки, Олрою запропонували тримати келихи, їх завбачливо було три. Лінгвіст рухався, немов уві сні, та йому й видавалося маренням усе, що відбувалося. Може, він втратив свідомість ще, в мармуровому лабіринті під Сфінксом від нестачі повітря, і у нього галюцинації довжиною у десятиліття? Йому дещо навіть було простіше так думати.

Мумія розлив густе вино у келихи, пити не поспішав, насолоджуючись гарним темно–червоним кольором і ароматом.

– У давнину були скляні келихи? – запитав філософ, сумніваючись чи правий містер Сміт дозволяючи Мумії напитися.

– Правду кажучи, – посміхнувся древній, – я на Землі не жив. Отже не знаю, чи використовували тут у давнину скло. Ви вивчаєте офіційну історію Землі, вірите у еволюцію і поетапний розвиток єдиної цивілізації. Згідно цієї історії з чого древні робили келихи, чи кубки для вина? Вино, певно ж, було, як без вина, – засміявся Апсу і зробив ковток.

– Може, ви жили в стародавній Атлантиді? – Олрой спустошив келих з дорогим вином, ніби воду випив, і відразу відчув сп'яніння.

– Я не жив на Землі. Ніколи, – древній бог дещо навіть засмутився руйнуючи сподівання професора.

– Але ж ви назвалие себе богом, світовим океаном первинних вод, і стверджуєте, що не жили на Землі ... – дивувався Олрой, – то де ви жили?

– Світ великий, – абстрактно відповів Мумія насолоджуючись вином, прочитавши думки професора додав, – навіть більше, ніж ви можете собі уявити. І ще більше, – посміхнувся Пречету, який почав гру з уявою, намагаючись уявити, наскільки світ може бути великим.

– Може ви з міфічної Нібіру? – почас глузувати сп'янілий Олрой.

– Ні, Хоча Нібіру і справді є, це техно–планета, забезпечена штучної атмосферою, силовим полем і двигуном, це планета загарбників, які захопили вашу Сонячну систему, так майстерно розділили народи Землі на раси і закрили доступ землянам до інших планет системи. А щоб уникнути нового повстання, за три покоління і дві війни стерли всю інформацію, побудувавши у головах людей границі обмеженої реальності.

– Маячня усе це. Ваші галюцинації, – обурювався Олрой, але вже не так завзято, алкоголь пом'якшив його стійкі переконання у правдивості офіційної науки та історії, – особисто я не вірю, що випадковий розвиток життя на Землі міг повторитися деінде. Подібні землянам істоти не можуть виникнути на інших планетах у інших умовах.

– Це ви про еволюцію? – перепитав Апсу, і знову налив вино у келихи своїх співрозмовників.

– Отже ви стверджуєте, що створив світ бог, – насміхався теософ Олрой.

Кларк уважно слухав, грів вино, посміхався. Їв сир із цвіллю.

– Це ж здається саме ви нещодавно влаштували релігійну істерику, хіба ні? – підбурював професора до відвертості Мумія.

– Це лише мої моральні переконання, віра у добро і зло, ментальне сприйняття і генетична пам'ять поколінь, звичаї мого народу, духовні практики. Духовність і наука це різні речі, – впевнено відповів Олрой.

Мумія здивувався, Кларк відчув, що це викопне створіння дещо навіть ошелешене світосприйняттям філософа і теософа. Апсу мовчки допив вино, помислив чи варто щось говорити але все таки промовчати не зміг:

– Незвичні, розумні істоти з ДНК. Дивовижно. Ви ходите до церкви, звертаєтесь у молитвах до свого бога, зізнаєтеся і каєтеся у неіснуючих гріхах. Слухаєте і спостерігаєте містерію. А потім йдете до навчального закладу і читаєте студентам лекцію про еволюцію, про теорію вашого Дарвіна, і про те, що примітивні мідні інструменти використовувалися для обробки блоків з дуже твердого граніту. Я здивований, – Мумія знову долив собі вина, – дуже здивований.

– Я щось теж, – погодився Кларк, – А раніше про це не думав.

– Але віра у вищі сили – частина нас. Можливість відчувати щось більше, те що, ймовірно, нас захищає, що дозволяє сприймати світ ширше, – захищався Олрой, – Можливість бути частиною громади, загальної свідомості та моралі.

– Коньяку? – запитав у нього Апсу. Олрой кивнув, погоджуючись. Допив одним ковтком вино і поставив келих. В останній раз так він пив, коли був ще студентом.

– Ви керуєтеся вірою у вищий розум, а для матеріалізації віри використовуєте надану вам релігію. Вона й досі називається християнством? – запитав Мумія.

– Ой та ні! Не аж так! – схаменувся і вигукнув Кларк, ковтнув коньяк, розсміявся, – Що ви робите, маленький бог? Ви ж зруйнуєте особистість.