Двері у кімнату з саркофагом відчинилися, солдати з автоматами хутко вишикувалися біля стіни, навпроти викопного створіння, один навіть тримав напоготові вогнемет, мабуть, про всяк випадок, якщо, чи коли, кулі знову не допоможуть. Мумія уважно дивився на озброєних солдат у повному обладунку: в бронежилетах, касках, із закритими обличчями, у затемнених окулярах. Почухав спантеличено собі потилицю, розкуйовдив вузол волосся. Хотів було підійти, подивитися вогнемет, але солдати підняли автомати, почали нервово дихати. Апсу посміхнувся, підняв руки, мовляв здаюся і відійшов. Напевне вирішив не зачіпати і без того наляканих вояків.
За солдатами прийшли два кремезних працівники лабораторії. Під халатами медперсоналу випирали стволи пістолетів і окреслювались бронежилети, а на ногах важкі армійські черевики.
За медпрацівниками увійшов Удав. Мумія подивився на нього вже як на улюблену іграшку, дещо навіть зрадів, і відразу запитав відверто насміхаючись:
- З психіатричної лікарні санітарів виписали?
Удав стримав усмішку, намагаючись не зважати на підковирки Апсу.
Санітари притягли крісло на колесах із шкіряними ременями на підлокітниках і на підніжці.
- Це ви даремно, - Апсу зробив крок назад, - я у нього не сяду.
Один з санітар, певно суворо діючи за інструкцією, повільно підійшов до перевернутого саркофагу і поклав на його чорну блискучу поверхню по-армійському акуратно складені білі лікарняні штани і сорочку з капюшоном. Увінчав все це лікарняною маскою для обличчя, теж білою, повернувся до крісла.
- Пропоную переодягнутися, - Удав вказав на білий одяг.
Кларк обережно зайшов до кімнати, завмер біля дверей. Він відчував, що Мумія сердиться. Але поки цілком себе стримує.
Апсу безсоромно скинув з себе напівзотлілий, побитий кулями одяг.
- Сховався за саркофагом? - тихо бубонів Кларк, розглядаючи сорочку Мумії кинуту на підлогу, - Авжеж… Наш лінгвіст, мабуть, зовсім сліпий.
Поки Апсу перевдягався, люди відвернулися:
- Ще й скромні. А ви, Кларк? Так я пам'ятаю, ви лікар. Перед вами душу оголюють, що вже говорити про тіло.
Удав не відвертався як інші, стояв склавши руки на грудях терпляче чекаючи поки Апсу повільно одягнув на себе одяг піддослідного. запитав:
- Я сподіваюся, ви будете поводитись добре?
- Якщо ви не будете мене примушувати сідати у це крісло, - оголосив свою вимогу Мумія. Одягнув капюшон, з посмішкою приміряв маску, розтягнувши її тонкими пальцями.
- Але це необхідно, - переконував вперте створіння Удав.
- Кому? - поцікавився Апсу.
- Протокол безпеки, - запевнив містер Смітт, вираз обличчя у нього був аж надто серйозним наче протокол то найголовніше чого потрібно було дотримуватись.
- Чиєї? - посміхнувся Апсу.
Кларк відчув, що Мумія заспокоївся, і навіть доброзичливо налаштований. Він грався. Усілякі протоколи, правила, закони для такого як він існували, аби їх порушувати. А ось Удав - дещо роздратований. Хоча ні, начальник відділу Артефактів навіть собі б не зізнався що Апсу викликає у нього багато протилежних почуттів, від заздрості до захвату.
- Загальної, - відповів Удав і розвів руками, - в межах ярусу досліджень артефактів.
- Тоді не може бути ніяких протоколів, я перший артефакт, який ожив, - знизав плечима Мумія. Уважно подивися на крісло, і воно розсипалося на складові. Там була руда, пил якихось сумішей, органіки, і все це купкою лежало на підлозі, - Проблема вирішена, - самовдоволено посміхнувся Апсу розглядаючи речовини з яких було зроблено крісло.
Солдатики, як по команді, налаштувалися стріляти, хоч і не могли збагнути, що, власне, сталося. Мумія подивився на автомати і попередив:
- З автоматами буде те саме, що і з кріслом. А вогнемет? Вогнемет залишу, корисна штукенція.
Удав намагався тримати себе в руках, Кларк стримувався не сміятись вголос. Санітари, здивовані перетворенням крісла у купу сміття, були схожі на двох няньок над дитиною, яка після веселої прогулянки висипає з сумки на дорогоцінний перський килим зібраних в лісі жаб і павуків.