ДІАЛОГ ВОСЬМИЙ

– Ви дозволите обстежити ваше тіло? – запитав Удав у Мумії. Мумія сів, Волосся впало на обличчя, але саме відповзло назад і згорнулося у важкий вузол на потилиці. Достеменно як змії на голові Горгони Медузи, якщо вона колись існувала. Кларк був упевнений, що древній не піднімав руки, щоб забрати довгі пасма. Подумав, що Олрой заперечуючи незвичність створіння, схожий на сліпця, який хапається за доступні йому орієнтири, відкидаючи всі інші тому, що їх не бачить.

Мумія наче звір схилив голову набік, вдивляючись крізь скло у обличчя і думки людей. Психолог дивувався, чому він продовжує асоціювати це дивне створіння зі звіром, чи є на те причини?

– Ви дозволите нам провести обстеження вашого тіла? – повторив Удав.

– Ні, – коротко відповів Апсу. Сигарилла дотліла у його витонченій руці. Недопалок перетворилося на пил, і пил розтанув.

Кларк обережно подивився на містера Смітта, невже не помітив? Але, той і виду не подавав, що бачив щось незвичне, він досягав потрібної йому мети:

– Чому? – Удав схилився до мікрофона, не відводячи погляду від Мумії.

– По–перше, не хочу, по–друге – це марно, – знизав плечима Мумія.

– Ваше небажання співпрацювати мені зрозуміло, – погодився Удав, – але, чому марно? Нам важливо дізнатися у якому стані Ваше тіло. Невідомо, як на Вас вплинув такий тривалий сон.

– Я не спав, я був мертвий, мене розрізали на шматки. Даруйте за подробиці, – із сумом посміхнувся юнак.

– Це страшно, – погодився Удав. Співчуття і розуміння змусили би пересічну людину довіряти співрозмовнику. Але в кімнаті з саркофагом була не зовсім звичайна людина, і як стверджував телепат – зовсім не людина. Олрой хотів було демонстративно піти, певно щоб вивчати саркофаг, але цікавість виявилася сильнішою, ніж неприйняття, тим більше бажаний об'єкт для вивчення все ще слугував постаментом для Мумії.

– Я не хочу, щоб мене досліджували, це неприємно, – вередував Апсу.

– Що ж ви хочете? – запитав містер Смітт, доброзичливо усміхаючись. Навіть у подумках не дозволяючи зізнатися собі, що цей древній упертюх починає його, чи то дратувати, чи захоплювати.

– Ось я хочу, щоб до саркофага допустили команду фахівців, які розібралися б у властивості матеріалів і хімічних компонентів, – буркотів Олрой.

– Обережніше з бажаннями, пане вчений, – насміхався Апсу, – цей саркофаг підступно оснащений гострими лезами з особливого металу. Вам, чи вашим фахівцям може кінцівці відітнути, як мою голову свого часу.

– Хочете сказати, ви повстали з мертвих? – обурився Олрой, по своєму зрозумівши те про що говорив Мумія.

– Це припущення мені подобається менше, ніж попереднє, – Апсу скривився наче з'їв щось гірке, і перерахував те що він хоче навзаєм дослідження, – хороший алкоголь, гарячу ванну і фантастику. Якусь фантастичну книжку про труднощі перших космічних польотів.

Удав розсміявся:

– Ми можемо торгуватися. Аналіз крові – пляшка віскі, або рому. Ванна, скажімо, зріз ваших нігтів, волосся та проба шкіри. Рентген або МРТ – це вже фантастика, пораджу Уельса. Ви не тільки розмовляєте на нашій мові, Ви знаєте нашу писемність.

Мумія похитав головою, навіть із сумом відповів:

– Це нечесний торг. Я змушений попередити, що всі перераховані прості операції, враховуючи інші аналізи, неможливі з моїм тілом, а проба крові – небезпечна. Ціна не так велика, і навіть не принизлива.

– Який хороший хлопчик, – прошепотів Удав, хитаючи головою, знову схилився до мікрофона, – Отже, Ви дозволяєте дослідження, а ми виконуємо зобов'язання незалежно від результатів. Тільки Ви не будете жбурлятися меблями.

– Він не відповів на моє запитання, – образився теософ Олрой.

– Професоре, – посміхнувся Кларк, – хіба відповідь на ваше питання не очевидна?

– Це травмує мої християнські почуття, – прошепотів з тугою теософ.

– Лінгвіст, філософ, католик? – Кларк дещо демонстративно здивувався і сам засоромився. Адже насмішка над світосприйняттям людини це некоректно і непрофесійно.

– Я згоден на Ваші умови, – почули вони оксамитовий голос Мумії, – Пане професоре, не потрібно в усіх смертниках з хорошою регенерацією бачити суперника свого бога.

Олрой із злістю гепнув кулаком по столу, схопився, навіть спина у гніві не боліла, і викотився у двері. Він ще б і ляснув нею наостанок, але двері були розсувними.