ДІАЛОГ СЬОМИЙ

– Я добре себе контролюю, – сказав Мумія, певно відповідаючи Кларку. Взяв сигариллу з пачки, затиснув губами, випростав долоню перед своїм неймовірно гарним обличчям. На долоні виникло полум’я. Той, хто спав у саркофазі імовірно тисячі років, тим білим полум’ям нізвідки підпалив кінчик сигарилли, виробленої у двадцять першому столітті на планеті Земля. Невже не відчував жару не обпікався? Спокійно згасив вогонь на руці, наче зліпленої геніальним скульптором. Із насолодою затягнувся димом, знову сів на саркофаг, підібравши довгі ноги.

Олрой, Кларк та Удав, зачаровано, як діти на фокусника, дивилися на дивну істоту. Мумія насолоджувався спокоєм. Питання задав Удав:

– Що вас розлютило?

– Навіщо ви відкрили саркофаг, і активізували це моє тіло? – питанням на запитання відповів Апсу, показавши пальцем на себе. Він зробив це наче з обуренням, але Кларк відчував, що Мумія глузує з них. Удав подивився на психолога, очікуючи пояснень. Кларк відповів таким же здивованим поглядом, ще й знизавши плечима.

– Ми повернули Вас до життя? Хіба це погано? – Удав хотів зрозуміти дивного співрозмовника. Об’єктом він його вже назвати не міг. Але чому цей юний з виду, древній нахаба так дратує? Спокій, зверхність і неочікуваність дій? Хіба це викликає неспокій у начальника відділу Артефактів? Чи те що, людина у подібній ситуації поводилась б інакше. У людини був би страх перед невідомим. Та от тільки чи було щось невідоме для цього створіння. Чи містера Смітта дратувала обізнаність цього створіння у всьому, що відбувалося навколо нього. Чи тільки здалося, що викопне створіння знає усе? Може він збожеволів і тому поводиться дещо неадекватно. Тоді як той вогонь, який виник ні з чого?

Мумія затягнувся димом сигарилли, і закинувши кошлату голову випустив кілька димових кілець під низьку стелю. Поспостерігав, як кільця зникають, зацікавлено подивився крізь скло на Удава, певно прочитавши усі його припущення стосовно власної особи, і нарешті неквапливо почав щось пояснювати. Та те що він говорив й купи не трималося. Хіба що, слова він підбирав старанно найпростіші:

– Ви розбудили це тіло, – сказав Мумія з притиском на вказівне «це», – А я собі створив інше, у якому вже звик бути. У якому тепер весь я. Та раптово мені довелося опинитися тут, у цьому старому, менш досконалому тілі, та ще й у підземній лабораторії, а я не люблю підземних секретних лабораторій. Вони викликають у мене стрес.

Олрой певне вже й забув, що його експеримент створенню Мумією вогню вдався, слухаючи недоладне пояснення викопного створіння, щодо вибуху емоцій, стільця і скла, лінгвіст демонстративно голосно застогнав, закривши рукою обличчя, наче йому було соромно слухати усі ті нісенітниці, котрі верзло древнє Щось.

– Якщо у вас тепер інше тіло, досконаліше, навіщо ви повернулися у це? – запитав Удав ігноруючи імпульсивну поведінку Олроя.

– Якби я не повернувся у це – менш досконале тіло, ми б з вами не розмовляли, – відповів Мумія і усміхнувся наївно по–дитячому. Напевне тепер він намагався демонструвати розумову відсталість, про яку так посилено думали містер Смітт і пан Кенінгтон.

– Ви хотіли з нами розмовляти? – насмішкувато запитав Удав, відчуваючи наче його затягують до гри у яку він грати не хоче.

– Не саме з Вам, навіть не у співбесіді справа, – Мумії набридла ним же нав’язана гра.

Кларк подумав що викопне створіння поводиться дещо екстравагантно, провокує насміхається, несподівано говорить серйозні речі, знову вдає дурника, наче ще не знає, яким чином поводитися з людьми. Вдати з себе ідіота, чи все–таки пояснювати вченим, що відбувається насправді. Розмірковуючи над психологічним портретом викопного створіння Кларк несподівано для себе відчув що Мумія дивиться на нього аж надто уважно. І коли Мумія заговорив Кларк Пречет зрозумів, дурня клеїти той не буде. Хіба що трішки. Обличчя створіння набуло серйозного виразу, він спокійно пояснив:

– Я поки не зацікавлений в тому, щоб ваша планета була знищена порожнечею, через вашу допитливість, – відповів Мумія. Сигарилла жевріла червоним вогником, він знову затягнувся димом.

– Ви нам погрожуєте? – здивувався Удав. Відчув як холодній піт покотився під сорочкою, про порожнечу знало дуже мало людей. Цю інформацію намагалися приховувати й поза межами Полігону.

– Ви розумна людина, – посміхнувся Мумія, – ваша підсвідомість говорить Вам, що Ви запитали дурницю. Чи не правда, Кларку? – Мумія знову подивився на психолога. Кларк спіймав дрижаки. А тут ще й Удав вже дивився на телепата, вимагаючи прекладу незрозумілого. Кларк розгублено знизав плечима, і відповів те, що несподівано з’явилося у голові:

– Здається, це стосується цього його тіла. Воно нібито тримало у собі неймовірну енергію, а тепер перетворилося у концентровану порожнечу, яка може поглинути матерію. А наша планета матеріальна. Тому він і повернувся у це тіло. Повернув свій дух. І це його думки, а не мої знання, – додав наче виправдовуючись.

– Що я тут роблю, – несподівано запитав лінгвіст, сплеснувши руками, – це істота не може бути ні Апсу, ні Нут, ні кимось подібним. Це не може бути істота з міфів. Він проста людина, що регенерувала, реанімувалась завдяки гарній консервації. А отямившись збожеволіла. Найцікавіше це саме саркофаг, матеріали, з яких він зроблений – ось у чому секрет. А цей хлопчик просто псих. Так, він якось створив вогонь, але, це може виявитися ілюзією, гіпнозом… Так, так, якщо хочете масовим гіпнозом. Чи, у нього є давній пристрій у рукаві, ми ж навіть не оглянули його. Отже як перекладач я тут не потрібний, він же говорить англійською. Ви чуєте? Сучасною англійською. Приєднаюсь я до групи яка вивчає саркофаг, з вашого дозволу містере Смітт.