ДІАЛОГ П'ЯТИЙ

– Назвіть своє ім'я? – повторив Удав. І з сумнівом поглянув на Кларка. – Напевне Ви помилилися – він не знає англійської.

– Апсу, – почули вони з динаміку.

Олрой здивовано розглядав юнака у броньованій кімнаті. Несподівано схилився над мікрофоном, та забув про хвору спину і зі стогоном схопився за поперек. Цей хворобливий стогін почув той, кого оживили, Мумія навіть ледь помітно усміхнувся.

– Апсу? – недовірливо перепитав Олрой, і поцікавився, – чи ви знаєте, що вас знайшли у Єгипті, а не у Межиріччі? – Професор немов звинувачував мумію у брехні.

– Невже? – перепитав Мумія, насміхаючись над запеклістю вченого.

Кларк зрозумів, що це, щойно повернене до життя створіння чудово знає, де його поховали і звідки викопали.

– І ви стверджуєте, що ви шумерський бог? Першобог? Світовий океан прісних вод?! – Олрой через збуджені емоції не помітив як підвищив голос. Не усвідомлюючи, що крик і недовіра не допоможуть налагодити контакт. Ім'я шумерського бога, яким назвався Мумія знайдений у підземеллі, між лапами єгипетського Сфінкса, стало каталізатором професорської істерики.

Та підвищений голос і натяки на знання шумерської міфології не знітили Мумію. З ледь помітною усмішкою дивний юнак, який сидів на чорному саркофазі, відповів:

– Який пафос. Ви певні, що шумери переписали історію створення світу буквально? Що на глиняних табличках документальна хроніка? Чи все ж це давня поетична фантазія жерців культу світлих богів, перекладена і записана релігійними послідовниками на Землі.

Правильна вимова, гарна англійська мова викликала резонанс із тим справжнім вибухом емоцій який продемонстрував Мумії декілька хвилин назад, з тим розтрощеним у пил стільцем, розбитим куленепробивним склом і розплющеними кулями на підлозі.

Удав і Кларк перезирнулися. Кларк усміхнувся маленькій перемозі, адже його припущення що Мумія знає англійську виявилися вірними. Навіть Удав подивися на телепата з повагою і посміхнувся у відповідь. Психолог у цю мить зрозумів, що містер Смітт ще досить молодий чоловік і не такий вже він суворий та непробивний, це посада змушувала його бути неемоційним, наче справжній удав.

– Гарна відповідь чудовою англійською, – здивувався містер Смітт, додав. – Навіть сучасною мовою.

– Ця істота, наче зачаровує. Небезпечно харизматичне створіння. Пане Смітт, він мабуть використовує гіпноз, – прошепотів Олрой. – А ще, він назвав себе богом. Бог знає чому він так себе назвав.

– А ви як думаєте, хто він? – запитав Удав, спостерігаючи, як лінгвіст, теософ і філософ Олрой Кенінгтон налаштовуючись продовжити розмову з Мумією, міцно стискає мікрофон, наче оберіг.

– Він не людина. Я і уявити не можу хто він. Тільки розмовляючи з ним ми те зрозуміємо. Але є небезпека, розмова з цим, певно що, божевільним створінням, може зламати нам сприйняття світу, – Олрой говорив тихо, він був неабияк збуджений і дещо наляканий. Нерви вченого не витримували нестандартності обставин.

– Небезпечно мати чітке і міцно встановлене у розумі уявлення про світ – легко зламатися, – посміхнувся Удав, не відводячи погляду від Мумії.

Лінгвіст у збудженому стані не почув застереження від начальника відділу Артефактів, він вже натиснув на клавішу мікрофона і дещо агресивно говорив до Мумії:

– І як Усе відбувалося? Що на Вашу думку значить – Усе? – Олрой задав абстрактне питання намагаючись змусити незвичного опонента виправдовуватись, пояснювати, доводити.

– Я не світовий океан прісних вод, – засміявся юнак, зачинений у підземеллі, у кімнаті з куленепробивними вікнами. А потім запитав те, чого від нього аж ніяк не очікували, – у вас є цигарки? І не кажіть, що на цій базі можна палити. Бо це мене засмутить.