Кларк вбіг в оглядову кімнату. Скло вже відпутили таємничі зажими саркофага. З саркофага виліз хлопець з довгою гривою хвилястого переплутаного волосся. Гнучкий, худорлявий, в майже зотлілім одязі, схожий скоріше на дикого кота, чи гепарда, ніж на людину. Крізь спадаюче на обличчя волосся жовтим котячим гнівом світилися очі.
Кларк обернувся і подивився на Олроя. І побачив Удава. Застиг, дивлячись на начальника бази. Психологу здалося, що на його плечі опустили щось важке. І вже не можна було тримати їх розправленими, а підборіддя – гордо піднятим.
Олрой не відчував перед Удавом подібного трепету. Він був трохи спантеличений і наляканий, а ще шкодував, що в лабораторії заборонено палити. І тому спробував поділитися з незворушним Удавом своїм роздратуванням:
– Ви ж знали, що це НЕ МУМІЯ? Як Ви могли так ризикувати, ожививши цю істоту ?! Якщо Ви знали, що в саркофазі НЕ МУМІЯ, я що тут роблю? Я ж не зміг розшифрувати написи на самому саркофазі і на стінах лабіринту. А якщо він не знає єгипетського чи шумерського, а якщо я неправильно буду вимовляти слова?
Удав спокійно склав руки на грудях, розглядав ожилу мумію, яка намагалася стати на ноги. Злість в очах стародавнього істоти трохи лякала.
– Я не рекомендую відкривати другий саркофаг! – продовжував насідати професор.
– Другий поки і не будемо, – сказав Удав. Якраз в цей момент «мумія» різким рухом перекинув саркофаг, що важив більше тонни, і зі злим риком вдарив в мармурову плиту. Плита розкололася. На його руці з'явилася чорна кров, і відразу зникла. Але, мабуть, цього йому здалося мало. Він схопив розкладний металевий стільчик, забутий спостерігачами, і жбурнув його у скло. Стільчик розлетівся на шматки, немов вибухнув, а скло тріснуло, хоча не осипалося.
Все сталося так швидко, що Удав на мить заціпенів. Та швидко оговтався. Наказав стріляти. Кімнату з саркофагом буквально засипало свинцем. Всі, хто був в оглядовій кімнаті, спіхом вибігали в коридор, за ними блокувалися двері. Удав побіг в кімнату, розташовану з іншого блоці. Олрой і Кларк пішли за ним. Оглядову кімнату, в якій «мумія» розбив скло, закрили наглухо.
Кларк очікував побачити в кімнаті з саркофагом криваве місиво. Але кошлатий хлопець, на якому одяг тепер висів клаптями, сховався за перевернутим саркофагом. Кулі не зашкодили йому. Тільки на нозі з'явилася маленька цвівка чорної крові і раптово швидко зникла.
– Він був поранений? – здивувався Удав, – В нього розрядили усі кулемети, а він просто був трохи поранений?
– І що далі? – видавив з себе приголомшений Кларк, – Може, попросіть його повернутися назад у саркофаг, щоб спати далі?
– Містер Пречет, – розлютився Удав, – займіться Ви своєю роботою, Адже Ви телепат, ось і постарайтеся зв'язатися із цм психопатом, може, почує.
– Він дуже злий – все, що я поки відчуваю. Це тому, що я дуже наляканий, і не можу в такому стані користуватися своїми здібностями. Але Ви не відчуваєте того, що відчуваю я, бачучи його. У мене озноб по всьому тілу, – він так говорив, щоб заспокоїти себе. Допомагало погано.
«Мумія» сидів під перевернутим саркофагом, відкинувши голову. Закрив очі і щось бубонів крізь зуби.
– Може, відкачати повітря з кімнати? – запропонував Олрой, – якщо, щоб його оживити, потрібне повітря, то без повітря він точно не буде кидатися меблями.
– Я не дарма запросив Вас на цей проект, – посміхнувся з полегшенням Удав, – та на початку Ви спробуєте з ним поговорити. Почніть з єгипетського?
Олрой з сумнівом похитав головою, і підійшов до мікрофона:
– Переговори, ми пропонуємо переговори, – заговорив лінгвіст мертвою мовою.
Тільки як почув їх голоси, «мумія» піднявся. Сів на саркофаг, підібравши ноги, подивився у скло але Кларку здалося, що на нього. Психолог старанно опанувував себе. І почув. Навіть скрикнув. Ніколи ще телепат не чув, щоб хтось так чітко формулював думку.
– Він просить не відкривати другий саркофаг, – промовив Кларк.
– А інакше що? – Удав зацікавлено подивився на Кларка.
– Інакше ми не встигнемо перекрити йому повітря, – відповів Кларк. Його почало навіть трохи лихоманити. Телепатичний сеанс з древньою істотою давався нелегко.
– Значить, він або чує нас, або читає думки? – запитав Удав.
– Він нас чує, – кивнув головою Кларк.
– Але Ви ж не знаєте давньоєгипетського? – здивувався Олрой, – він що, думає англійською?
«Мумія» за склом посміхнувся, закинув волосся за спину. Посмішка його на неймовірно красивому обличчю пасувала більше, ніж оскал.
– Мені здається, так, – розгублено відповів Кларк, – але я не впевнений. Думки ж можуть бути образами без слів, це від мови не залежить.
– Добре, будемо вважати, що контакт встановлений, – Удав схилився до мікрофона, одночасно натиснув на кнопку, спрацював механізм, і скло стало прозорим.
Він звернувся до «мумії»: – Ви можете назвати своє ім'я? – голос Удава луною пролунав в закритій кімнаті.
Господар саркофага схилив голову набік, немов звір, який прислухається до звуків. Відповідати він не поспішав.