ДІАЛОГ ДРУГИЙ

Пройшло десять років. Кларк написав книжку з психології. Книжка стала популярною. Кларк побудував великий будинок, закохався у чарівну жінку, одружився. Невдовзі у них народилася донечка.

Дзвінок Удава був несподіваним. Спогад про підземелля під лапами Сфінкса стерся з пам'яті, перетворився у відчуття химерного сну. Із преси Кларк дізнався, що уряд Єгипту заборонив розкопки під стародавнім монументом, та й розкопок, виявляється, не було, а всього лише первинні дослідження, та сканування грунту.

Звичайно Кларк мусив летіти туди куди наказав містер Смітт. І знову: літак, аеропорт Женеви, машина із закритими вікнами, жахливо засекречена база під усім відомим «Великим Адронним Колайдером».

До секретної бази Кларка провели через головний вхід. Психолог подумав, що це вельми дотепно адже усі секрети залишені на видноті зазвичай надійно сховані.

Провідник, цього разу це був невисокий худорлявий чоловік у пристойному костюмі і дорогих черевиках, у окулярах що додавали йому інтелігентного вигляду і з блискуче виголеною головою зате на підборідді росла сива борода. Загалом цей супроводжуючий здавався напівученим. Він привів Кларка до загального ліфту, яким одночасно користувалися вчені і техперсонал дослідного центру, ключом ло серкетів цього ліфту слугувала звичайна на вигляд картка.

Ліфт поїхав униз, вмить розвинув шалену швидкість, Кларка почало нудити. Датчики, які відлічують нумерацію поверхів, засвітилися усі одночасно і згасли, тільки тривалість спуску вказувала на колосальну глибину. Вільне падіння у невідомість здавалося триватиме вічно. Та коли психологу здалося що ліфт напевне пролетить через Землю і вилетить у космос і його уяві намалювала кумедні картинки, ліфт загальмував і зупинився, двері відчинилися. Кларк вийшов до білого широкого коридору із стійким відчуттям дежавю. У коридорі його чекав професор Кенінгтон, він ще більше розповнів та дуже посивів. Кларк навіть зрадів несподіваній зустрічі.

– Вітю, вітаю, молодий чоловіче, – професор потиснув руку Кларку, широка долоня вченого була пітною та слизькою, – я дізнався, що ви приїдете, от вирішив зустріти. Адже приєміше побачити у цьому підземеллі знайоме обличчя, навіть таке непривабливе, як моє, – лінгвіст хитро посміхався, – ходімо, я тут усе покажу і розповім що знаю сам. Кояться суцільні дива.

– Вибачте, док, Вас, як вченого, не лякає такий сусід, як колайдер? – запитав Кларк.

– О, цей стародавній об'єкт знаходиться набагато вище, але мене заспокоює те, що якщо скептики і панікери говорять правду, ми перші все дізнаємося, але вже нічого не відчуємо, – жартував Олрой. Він підвів психолога до броньованих дверей, біля яких стояло два охоронця, схожих на тих супроводжуючих Кларка в підземеллях Єгипту. Коли вчений і психолог пройшли всі перевірки на сенсорах, охоронець відкрив товсті броньовані двері.

Мить – і вони зачинилися за їх спинами. Кларк відчув що бажання бігти назад до ліфту піднялося у мозку, заповнило нервову систему і усі думки, паніка намагалася взяти під контроль розум, розум ледь не підкорився бо несподівано усвідомив безглуздість перебування тіла у дуже засекреченій, моторошно таємничній підземній лабораторії.

Але лінгвіст вже мало не з підскоком біг до других металевих дверей, посміхаючись, ніби поспішав на свято. Кларк йшов за вченим і розумів що цікавість перемагає страх.

Професор привів психолога до кімнати з дзеркальними стінами. Посеред кімнати стояв чорний саркофаг. На кришці саркофага англієць побачив знайомих монстрів, крилатих чудовиськ, із роззявленими пащами такі були на стінах чорного мармурового залу у підземному лабіринті під лапами Сфінкса. Кларк як загіпнотизований дивився на жахливі барельєфи. Спогади про чорну плиту у чорному залі вмить стали чіткими і яскравими, немов Кларк побував там учора, а не десять років тому.

Енергія, що йшла від саркофага, була ідентична тій енергії, яку він відчув, стоячи над чорною плитою десять років назад. Кларк знову закрив очі, як і тоді, в залі під Сфінксом, та торкнутися жахливих барельефів не наважився. О так, він знову побачив зорі, лякаюче близький космос, яскравий, незвичний, у візерунках туманностей, що сяяли на темному тлі безкінечності усіма барвами веселки. Кларк спробував втримати видіння, але відчув роздратування когось невідомого того з ким він тримав телепатичний зв’язок когось хто знаходився надзвичайно далеко у невідомому світі. Кларк усвідомив що для думки не існує відстані він побачив космос такий далекий і такий ще недосяжний для людства. Але такий близький і відомий тому кого відчував Кларк і чиїми очима бачив, і той хтось хто здавався могутнім і недосяжним дещо роздратовано попередив землянина, що не потрібно здійснювати задумане: відкривати, вивчати…

І – знову тиша та темрява. Кларк відкрив очі. Його погляд стикнувся з виряченими очима монстра на барельєфі, чудовисько викликало страх та огиду. Здається, скульптор прагнув налякати по–справжньому. Навіть усвідомлення того, що це зображення уявного вирізане митцем на дашку стародавнього саркофага, не заспокоювало, і куленепробивне скло не здавалося надійним захистом від таких монстрів. Та от думка, яку відлунював саркофаг, була розумною...

– Ці саркофаги були під чорною плитою у залі з чудовиськами, пам'ятаєте? Ми знайшли там металеві таблички із єгипетськими письменами. Це перекладена інструкція – як відчинити саркофаг, і звичайно, застереження. Але ось письмена, які знайшли на саркофагах і на стінах обох кімнат, так і не вдалося прочитати, – повідомив Олрой.

Кларк, насилу відірвав погляд від барельєфів, подивився на професора:

– І які застереження?

– У табличках перекладач–єгиптянин зазначив, що в саркофагах велінням древніх богів поховані жахливі істоти, які можуть знищити життя у Всесвіті. Вони зробили щось неймовірне, за що їх покарали вічним сном. Той, хто наважиться відчинити саркофаги, або, як там було написано, розбудити могутніх монстрів, буде винний у руйнації Всесвіту. Відчуття, що під словом «Всесвіт» – щось дуже глобальне, – Олрой розвів руками, – перекладача лякали ці істоти. Цікаво що метод, яким вирізали ієрогліфи і малюнки на залізній пластині схожий на найтонше гравіювання на молекулярному рівні. Наші предки зналися на технологіях, до яких ми ще не доросли.