Діалог із собою

Іуда

Перманентний ланцюг поступово з'їдала іржа.
Все, що створено, начисто витерла лінь.
Кровообіг спинив той холодний удар від ножа.
Це остання молитва. Я Богом клянуся. Амінь.

Час у вени дозовано вколює дати.
Щоцеглини росте у душі зруйнований храм.
Доля пізно навчила мене відпускати.
В календар мого тіла - яскраво обведений шрам.

Я точно не зичив нікому такого чуда.
Я цього не хотів, та, на щастя, це відбулось.
У найближчій людині раптово прокинувсь Іуда.
У чужому ніхто раптом прокинувся хтось.

Андрій Кошик

Подобається

#1266 в Різне
#246 в Поезія

У тексті є: почуття, історії, кохання

Відредаговано: 13.11.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись