Діалог із собою

Кока-кола

Ти пошила мене у дурні.
Наче светр в цю пору осінню.
Я ковтаю слова не культурні
Й за тобою плетуся тінню.

Не погана й не зовсім хороша.
Хибить розум від цих заперечень.
Я неначе німий листоноша,
Що кохає без слів та речень.

Твої примхи немов податки.
Часом коштують зовсім не дешево.
У кишенях відірвані латки.
На тобі чергове мереживо.

Вибиваєшся геть із дрес-коду.
Та тебе хоч зараз на фреску.
В той пейзаж у похмуру погоду
Ти вдихнула краплину гротеску.

Я ще досі його ретушую.
Хоч в думках повертаюсь до флірту.
Кожен штрих, що наніс, - по фен-шую,
На мольберті із запахом спирту.

Королева мого престолу.
Щось інакше і щось неповторне.
Це кохання нагадує колу,
Бо таке ж солодке та чорне.

Подобається

#1266 в Різне
#246 в Поезія

Відредаговано: 13.11.2024