Діалог із собою

Вуаль

Ніч огорнула наш обрій у шаль.
В сузір'ях з тобою розгледіли руни.
Вітер нам грає, мов хлопчик-скрипаль.
Хоч нерви мої - це оголені струни.

Ланцюг, що між нами, міцніший за сталь.
Ми вже одне ціле, без жодних дифузій.
У глибинах твоїх я побачив кришталь.
А ти мені кажеш, що ми лише друзі.

На кожен твій клич я лечу, мов Пегас.
Кометою-жаривом по небосхилу.
Будь певна, мій потяг до тебе не згас.
Шкода́, що цей потяг прямує в могилу.

Можливо, я зможу зірвати вуаль
І ти зрозумієш, що я твій обранець.
Та поки я впевнено йду на медаль:
"Найбільший у світі брехун-самозванець".

Подобається

#1266 в Різне
#246 в Поезія

Відредаговано: 13.11.2024