Ідєальний чай

День Станіслава Вікторовіча міг початися добре або ж погано. Як і у всіх людей. Але причина цьому не така як у всіх. Станіслав Вікторович дуже любить чай. І ступінь радості цього чоловіка новому дню залежить від ступеню гарячості чаю.

Станіслав Вікторовіч - "доктор наук з температурних режимів" (принаймні так його називала його гарнюня доня, яку ця традиція батька смішила, на відміну від мами, яку цей "випендрьож" чоловіка бісив і вона була готова на стіну лізти, лиш би не бачити його скажено-педантичного погляду).

Рецепт радісного ранку для Станіслава Вікторовича вміщав дуже прості інгредієнти: коли чай був просто чорним (з бергамотом і чітко визначеної марки), кип’яток максимально гарячим (щоб чайник свестів, ніби у ньому почався пожар) і налитий в його улюблену кружку (синю з ромашками). Коли вікно на кухні зачинене (бо від вітру мінялася температура навколишнього середовища чаю), а сам Станіслав Вікторович встав за будильником і в нього був час, щоб виконати цей еталонний процес сповна і у відповідності до хронометражу.

Коли ж хоч один пункт з цього списку нарушався, то все - торба.

Ще гіршим сценарієм буденного ранку могла стати відсутність чаю взагалі. Таке траплялося рідко, бо у ті поодинокі випадки сімейство навчилося соблюдать ранковий порядок як ніколи. У минулі рази пострадала собака Чапа, яка "відправилась жити на дачу з бабушкой", після того як зірвалась з повадка і сімейство шукало її півночі по дворах, а папа потом не встав по будільнику. Також з сімейства, як з реаліті-шоу, вибув син, який раннім утром (після того, як добряче відгуляв випускний) заварив собі залишки папіного чая. Тоді Станіслав Вікторович похлопав своєму чаду по плечу і сказав: "Ти вже великий і тобі треба вчитися жити окремо".

Тепер залишки сімейства могли о першій ночі піти в магазин за чаєм, лишень би не споглядати ранкових сцен тата. На випадок відключення води чи електрики, вже був розроблений аварійний план з бутильом мінералки (без газу) та пауербанком.

Коли ж всі вищенаведені пункти були виконані, наступала черга найбільш відповідального етапу - температури. І до справи брався сам Маестро. Найбільше Станіслав Вікторович не любив чай-кип’яток, такий, що обпікає "губи і зуби" і потім весь день вони болять. Рівноцінним псуванням напою була його охололість (розігрівання у мікрохвильовці Станіслав Вікторович не визнавав). Найбільше "утрєнній голова сімейства" любив чай, який за його словами "хочеться пити й пити". Коли цей дзен досягався, решта частина сімейства полегшено видихала і могла, за словами матері, доньки, вибулого сина і собаки: "вити зі Станіслава Вікторовіча волоки, прикладати до рани і взагалі душі за ним не чути".

В усіх інших виявах людської суті, Станіслав Вікторовіч був звичайним представником населення планети Земля. Якому не ворожі любов та співчуття.