Далеко від дому

Час

Міняє церковного дзвону биття
Дні старі й нові
У хрестиках на календарі
Всі пройдені миті життя

Ми народжені з нашого болю
З наших сліз і туги
З проміжку між могильною чорнотою
Й щастя швидкого сліпоти

Та час нам цього не дарує
Число за числом пролітає
І ми не встигаєм забути
Що було, й що буде прийняти

Поділений на ілюзорні етапи
Пустота після кожного з них
Далеко позаду радість і сміх
Лиш смуток не вміє чогось поглинати

Був час колись для роздумів
Для діла, вибору й кроків
Були колись яскраві миті
Не цінували ми тоді

Тепер так хочеться спинити
Щоб майбуття не наставало
Оті дрібниці хоч раз би пережити
Які в минулому не помічали

В біді, страху й горі
Не має значення вже час
Нагадують лиш цифри непокірні
Що життя вогонь іще не згас

А потім треба жити далі
Хоч що буде — ніхто не знає
Зрозуміло в світлій голові
Та серце досі не приймає

Подобається

#928 в Різне
#129 в Поезія

Відредаговано: 23.11.2025