Далеко від дому

Доля

Колись були маленькі ми
Боялись привидів і темноти
В глибокій річці потонути
У місті дім свій не знайти

Тоді ми всі були нарівні
Не знав іще ніхто із нас
Що найстрашніша зустріч у житті
До кожного прийде в його час

Усе здавалося б знайоме сколихнеться
Розірвуться такі міцні зв’язки
І сам-на-сам лишишся ти
Із тим, що долею зоветься

З того моменту розпочнеться
Боротьба за кожну щастя мить
За те, щоб душу освітлить
Бо доля ця не всякому всміхнеться

Вона не вміє співчувати
Натомість любить жартувати
Та гумор в неї тільки злий
Заслуг і справедливості позбавлений

Життя майструєм без спочину
Аж раптом стикаємось в одну хвилину
З гіркою звісткою від долі
Що не все підкорюється нашій волі

Скільки горя й радості одиниць
Відміряно непорівно з її скарбниць
Вона ніколи відповіді не дає
Лише нових ударів завдає

І нам нічого не належить
Ні люди, ні серцебиття
Бо доля в кожного своя
Незрима, але вічно стежить

У грудях спустошення болить
Нестерпний страх породжує питання
Боротись далі чи усе спинить
Без сумнівів оцих відсутнє існування

Та долю розумом не осягнуть
Її не можна передбачить
У когось краще, комусь зовсім зле
Тож боремось, тримаючись за те, що є

Подобається

#939 в Різне
#127 в Поезія

Відредаговано: 23.11.2025