Глава 2. Знайомство з табором

Діти почали розходитись по своїх кімнатах. Як тільки вони увійшли всередину, їм з'явився чудовий вид на хол їхнього спального корпусу. Все було оформлено в темно-зелених і золотистих тонах, по кутках стояли якісь тропічні рослини, що зовні нагадували пальми, але на них були ніжно-білі квітки, біля входу стояли м'які шкіряні дивани смарагдового відтінку. Підлога складалася з сіро-зелених плит, які, всі разом, створювали гармонійну картину, в якій кожен міг побачити щось своє.

Корпуси були двоповерхові та ділилися на 2 крила, східне та західне. Молодших поселили на 1 поверсі в західному крилі та частково у східному разом із середніми та персоналом, а для підлітків був виділений цілий другий поверх. Хлопчиків поселили у західному, а дівчаток у східному крилі по троє у кімнаті.

Увійшовши до кімнат, діти почали розкладати свої речі, розглядати приміщення та готуватися до обіду. Молодші розкладали свої улюблені іграшки, які вони привезли з дому, середні розкладали свої косметички, комікси та намагалися знайти доступні мережі WI-FI, а більшість старших байдуже кинули свої речі та лягли на ліжка, «зависаючи» в телефоні, деякі дівчата поправляли макіяж, переодягалися з дороги. У кімнатах була та ж атмосфера, що й у всій будівлі, великі вікна, на яких були щільні штори темно-сірого відтінку, які, якщо їх закрити, створювали повний морок у приміщенні, підлога була такою ж як і в холі, тільки в кімнатах на ній були постелені килими і доріжки тих же темно-зелених кольорів, на стелі висіли скляні люстри, від яких віяло розкішшю та достатком.

Після недовгих зборів дітей розподілили до загонів за віковими категоріями, всього було 5 загонів по 10 осіб у кожному. Кожен загін мав вожатого і вихователя, які повинні супроводжувати їх на території табору.

Після того, як розподілили всіх по загонах, вожаті повели дітей до їдальні. Вона була не гірша за інші будівлі на території табору. Висока і простора будівля з широкою верандою була спрямована до річки, всі вікна були панорамними, всередині стояли дерев'яні столи зі смарагдовими скатертинами та золотистими серветками на них. Саме ці кольори були візитівкою табору «Далекий край».

На подив багатьох, у їдальні був шведський стіл з великим вибором різних страв. Повна дівчина довго стояла і вибирала, яку страву їй узяти. Її очі просто розбігалися. Адже хотілося спробувати все й одразу. За її спиною почулося: «Бери все, не прогадаєш», - це сказала та горда і, на вигляд, гарна дівчина. Її вибір був досить скромним, чого не скажеш про господиню. На підносі стояли: картопляне пюре, овочевий салат та лимонний сік. Повна дівчина почала накладати собі всього і побільше і навіть пробувати все це, вона ніби й не чула тих слів, ніби звикла до такого ставлення до себе і вже змирилася, але ось її новоспечена подруга, якщо, звичайно, можна так сказати, подивилася на ту дівчину злісно, ніби бажаючи помститися, хоча їй вона нічого не сказала, звичайно, коли вони всім загоном йшли в їдальню вона ловила на собі пару її поглядів, але ці погляди були надмірні, ними вона ніби хотіла підкреслити моральну перевагу над нею. Чи це було насправді, чи тій дівчині просто здалося, незрозуміло. 

Та горда дівчинка попрямувала до столу, де вже сидів той, добре одягнений хлопець. Напевно, вона хотіла з ним познайомитися, але коли підсіла до нього, він на неї навіть не подивився, хоча виглядала вона ефектно. Біла футболка, на шиї блищав золотий кулон, який вона не ховала, намагаючись показати його всім, короткі джинсові шорти та сережки, в яких блищало дороге каміння або звичайні скельця. Хлопець сидів і щось дивився в телефоні, йому явно було байдуже до своєї сусідки по столу, але одного хлопця, який сидів за сусіднім столом, вона точно зацікавила, це був той хлопець, який постійно дивився на неї в автобусі, тільки зараз він уже відверто витріщався, навіть не приховуючи цього. Вона не помічала його або вдавала, що не помічає. Хлопець із сусіднього столу сказав:

– Гей, друже, подай мені сіль.

– Ні, – грубо відповів хлопець, який сидів за одним столом із дівчиною.

– Та годі тобі, ну в мене немає просто.

– Так піди і попроси в інших, – так само грубо відповів.

– Ну мені ліньки.

– Тобі ж сказали, відвали, чи глухий?

– Та годі тобі, красуне, мене Микита звуть, а тебе?

– А тобі воно треба? – грубо відповіла дівчина.

– Та я ж поговорити хочу, – Микита вульгарно посміхнувся.

– А я хочу, щоб ти відвалив! – майже закричала, незадоволена всім, що відбувається, дівчина. Сварку перервав хлопець, який буквально кинув тацю на стіл Микити і вмостився навпроти нього. Вигляд його був сонний, шкіра бліда, а під очима темні кола. Він усім своїм виглядом показував, що не готовий до діалогу, але Микита запитав:

– Тебе захитало в автобусі?

– Трохи, – тихо і байдуже сказав хлопець.

– Мене Микита звуть.

– Влад, – також байдуже і тихо сказав хлопець.

– У тебе випадково нема солі?

– Не люблю сіль.

Тим часом за сусіднім столом, горда дівчина, яка посварилася з Микитою, вирішила завести розмову зі своїм сусідом:

– Здається, ми в одному загоні, – напрочуд невпевнено і навіть розгублено, сказала дівчина.

– Мабуть, – байдуже сказав хлопець, навіть не подивившись на співрозмовницю.