Хто Кого?

Емілі

Як тільки Артур нас побачив, то одразу пішов назустріч. Від нього віяло легкою агресією. Здавалося, ще ось-ось і нападе на Юліана. Це було очевидним по погляду направленому в сторону мого фіктивного хлопця.

-Може досить вже, брат? - Останнє ж слово мене дуже зацікавило. Що насправді об’єднує цих обох? Гадаю, не просто так вони одне одного звуть.

-Не розумію про, що ти, - Юліан сказав це так, мов розумів, але вирішив вдати зі себе дурня.

-Я зробив, як ти просив. Дай їй спокій.

-А я не порушую її умиротворення, - сарказм, що пролунав із губ Юліана, змусив Артура ще більше нахмуритися.

-Нащо тоді це схоже? - Кивнув на те, як Юліан стискав мої плечі. Я, до того ж не зауважила, коли він встиг мене обняти.

-Це? - Юліан плавно опустив руку і зажав мою. Його усмішка та награно підняті брови, явно дратували Артура. - Мабуть, на те, що ми пара, - але Артур не повірив. Іронія одного - викликала агресію в іншого.

-Авжеж, я повірив, - відповів таким же тоном. - Вона б нізащо не погодилася бути з таким, як ти. - а це вже чомусь роздратувало Юліана. Він надто сильно стиснув мою руку: я відчула легкий біль.

-Що ж, тоді спитай Мілі, - і підштовхнув мене. У цю мить подих різко перехопило, а серце завмерло. Учора ввечері я твердо переконувала себе, що всі почуття пішли разом з обманом Артура, але очевидно все дарма. Чому ж так боляче та важко зараз сказати необхідні слова?

-Так! Ми зустрічаємося! - Намагалася якомога сміло сказати, навіть глянула прямо у вічі йому, що, мабуть, не слід було робити.

-Все ж ти жодного слова не сказала про почуття, а решта - це тимчасово. Хочу подивитися на те, як довго гратимете роль закоханих, - склав руки перед собою так, немов упевнений у своїх словах.

-Ти так думаєш? - Якось дивно перепитав Юліан. У мене вже й увесь ентузіазм зник.

-Так, - не задумуючись відповів Артур.

За тим відбулося те, чого я цілковито не очікувала. Юліан смикнув мене на себе, після чого власно поцілував. Хотілося відштовхнути, та вчасно згадала про Артура. Таким вчинком лишень затверджу, що це фальш. Я відповіла на виклик Юліана, закинувши руку йому на плече. Почулося нецензурне слово з боку Артура, за тим він пішов і я припинила поцілунок.

-З глузду з’їхав? - Тимчасове помутніння зійшло, на зміну прийшла агресія.

Юліан

-Та ні, лишень закохався, - пробурмотів я.

-Що ти сказав?

-Гадаєш, він би повірив нам без цього поцілунку? - Сказав вже голосніше. Дякувати, не почула. Слід бути обачнішим у своїх словах, не те все закінчиться не розпочавшись.

-Не знаю. Придумали б щось, - ставало смішно від того, як Емілі намагалася знайти хоч ще якісь аргументи.

-Якщо “щось інше”, як ти кажеш, то нам довелося б кожного разу доводити та затверджувати, а так - все зрозуміло, - спробував усміхнутися на її похмурість.

-Абсолютно не смішно! - Минувши мене, пішла. Я ж не став її наздоганяти.

Знала б ти, як усе в середині горіло, коли я цілував тебе.

-Ти ж справді припиниш кривдити інших? - Різко зупинилася та спитала.

-Віддам ноги, якщо посмію! - Сказав я, коли ще не думав, як обернуться мені ці слова.

День поступово близився до свого кінця. З Емілі ми більше не перетиналися, а от Артур, на жаль, навчається в одному класі зі мною. Регулярно миготить своїм невдоволеним обличчям перед очима.

-Юліане! - Почув я, як ішов коридором після уроку. Містер - дратівливість вкотре нагадав про себе. -Нам треба поговорити.

-Тобі. Не мені, - з чого це він взяв, що нам є про що говорити?

-Гаразд, як скажеш, - не став розвивати спір. Дивно. Не таким його знаю. - Відійдемо?

-Добре, ходімо.

Стадіон край школи - не найкраще місце для притирань, але зараз тут пусто. Можна, дати в лоба. Чомусь не сумнівався, що тим все і може закінчитися.

-Послухай. Навіщо тобі Емілі?

-Що значить “навіщо”? Вона не річ, щоб я захотів і пішов узяв. Не думав про її бажання?

-Хочеш сказати, що Мілі сама захотіла бути з тобою? - Його іронія виводила зі себе. - Я певен - ти її залякав.

-Ти хоч сам у це віриш? - Ні, братику. Скоріш за все я тобі сьогодні вмажу у пику. - Я коли-небудь примушував дівчат до стосунків зі мною? Чи тобі не знати, що у мене на це табу.

-Ти справді думаєш, що я легко на це поведуся?

-Думай, що хочеш. Я своєю чергою буду кохати її у ліжку, - звичайно, це було провокацією, але я не проти такого розкладу подій.

За тими словами я отримав удар кулаком по щоці. Мене це трішки похитнуло, але я встояв на ногах.

-Ха-ха-ха, - сміявся я, спльовуючи наслідок атаки Артура.

-Тобі не здається, що вона замолода для твоїх гидотних потіх?