Частина 7

-Мілі, зачекай! Прошу! - Почула я позаду. Не потрібно було повертатися, щоб розпізнати ненависний голос.

-Ти не маєш жодного права так мене...- я хотіла договорити, але одразу ж опам’яталася з ким розмовляю, а також, що може слідувати моїй різкості. Він миттю підбіг до мене. Дивно. Слідкував за мною?

-Ти боїшся мене? - Невже вирішив продовжити сцену знущання з мене?

-Ні...- хотіла заперечити, аби не видавати мою слабкість перед ним, проте Юліан перебив.

-Послухай, я знаю, що насправді тобі страшно поруч зі мною. Твої руки тремтять, очі бігають і ти важко дихаєш. Склалося б наше спілкування від початку в протилежному напрямку, я б подумав, що ти закохалася, але всі ці жести я викликав явно огидною поведінкою, - його слова не вкладалися в голові. Не могла зрозуміти з яким наміром він це промовляє. Лячно подумати, що Юліан так вкотре грається. - Можливо, зараз я зроблю дещо вперше у своєму житті, проте не хочу відчувати себе жалюгідним від витівок, які вчиняв над тобою. - Суперечність лишень загострилася. Кілька хвилин назад цей бовдур завдавав мені кривди, а зараз промовляє такі неоднозначні слова. - Не буду затягувати з цим, - він немов хвилювався, чи це здається мені? - Пробач!

Останнє змусило заклякнути на місці, вагаючись зробити бодай ще один вдих. Його недавня прямолінійність вкрай менше лякала, аніж таке акторство, тому що зараз я не можу абсолютно передбачити подальші дії. Отож, вкотре не втрималася, аби змовчати.

-Можливо, з мене достатньо на сьогодні твоїх ігор? Прошу, припини, - було принизливо просити його таке, оскільки значило, що я пасу задніх і програю, але немає більше сил терпіти моральне приниження.

-Я не граюсь з тобою зараз, - важко видихнув і продовжив. - Спробуй почути мене та взяти до уваги. Ці слова не є забавою, або будь-чим іншим. Я розумію, що важко усвідомити таку різку переміну, однак воно вирвалося спонтанно, - Юліан, мабуть, запримітив моє нерозуміння сказаного, тому спробував пояснити. - Не знаю, як сказати, щоб ти мене правильно збагнула, - він так повільно говорив і розтягував слова, немов набирався смілості. Принаймні це так виглядало. - Все те добре в мені, яке я довго приховував та не дозволяв будь-кому торкатися такого потаємного й далеко забутого - умить вирвалося. Може здаватися дивним спонтанне усвідомлення власної недолугості та жорстокості, але це лишень видається раптовим. Гадаю, завдяки кожній зустрічі з тобою я починав поступово отямлюватися, немов від сну та розуміти всю безжалісність мене. Наш поцілунок став точкою внутрішньої боротьби й початком справжнього мене. Це змусило на секунди вернутися в ті часи, які я гадав, навік закриті. Інколи достатньо короткого моменту, щоб усвідомити помилковість  своїх вчинків.

Не знала, що й сказати. Тіло, немов паралізувало. Я думала кілька хвилин, ніж дати відповідь. Мене сповили ще більші сумніви. Ніяк не могла збагнути таку несподівану переміну.

-Цим ти хочеш сказати, що ставиш кінець жорстокості? - Зізнаюся, попри все сказане ним, було боязко щось запитувати. Я досі перебувала на сторожі.

-Не можу обіцяти стати зовсім іншим, але я старатимуся. Сподіваюся одного дня ти пробачиш мені за дні знущань, - і в мені щось відгукнулося на ці слова. У грудях гірко занило. Я усвідомлювала, що не слід так легко піддаватися, адже це може бути провокацією, проте серце не погоджувалося з розумом і я вирішила вдатися до крайнощів. Мені слід переконатися в його чесності.

-Знаю, що ти підговорив Артура погратися з моїми почуттями, - важко видихнула, оскільки це рішення йде всупереч моїй звичній поведінці. - Якщо коротко - я хочу, щоб ти став моїм фальшивим хлопцем, - немов виплюнула зараз ці слова. Зізнаюся, боюсь його реакції.

Він так довго дивився мені у вічі, що тіло почало поступово вкриватися мурашками. Стало холодно, хоч зараз весна - пташки співають, а сонце тепло гріє все довкола.

-Я згоден, - цього явно не очікувала. Він запримітив моє здивування на моєму обличчі та усміхнувся. - Я розумію для чого це тобі. Хочеш переконатися, що я добре ставитимуся до тебе. Також, у такий спосіб бажаєш помститися Артуру. Звичайно, якщо в нього є почуття до тебе.

-Неважливо. Мені буде достатньо, аби той бовдур глянув далі свого носа та зрозумів, що світ не вертиться, лише довкола нього.

-Що ж, згода? - Протягнув руку в знак домовленості.

-Звичайно, - потиснула у відповідь.

-Дозволиш тоді провести тебе додому? -Навіщо йому це?

-Гадаю, це буде зайвим, - різко відмовила.

-Як скажеш, - мені видалося, чи він справді засмутився? Цілковито не розумію цього хлопця. То він жорстокий і грубий, то щиро просить вибачення та поводиться ввічливо. Який він все-таки коли справжній? Цю головоломку мені ще доведеться розгадати.

Я повернулася та пішла, однак мене спинила рука Юліана, що схопила за лікоть.

-Послухай, я знаю, що поводжуся не гідно. Знаю, що це більш схоже на дитячу поведінку: хочу - грублю, хочу - прошу вибачення. Однак, буду прагнути, аби ти побачила в мені приємну та чесну людину та врешті пробачила. Не знаю чому, але саме ти викликаєш у мене почуття провини, - весь цей час поки він дивився на мене поглядом, від якого тремтіли приємно ноги, я не сміла поворушитися, чи вдихнути. Мабуть, божевілля - це скоріш про мене, аніж про нього, тому що я не можу пояснити чому так швидко готова піти цьому пройдисвіту на зустріч.