Частина 5

У мене не було думки втекти та не розмовляти з ним, вказуючи на скільки негідно він зі мною вчинив. Такою поведінкою я лишень вкажу на свою незрілість. Дорослість - вміння зустрітися з біллю віч-на-віч, і відчай, що обгорнув моє серце та душу не повинен спинити мене. Отож, крізь бажання заплакати, сміло попрямувала на зустріч зацілованій парі.

Я спокійно підійшла та стала поруч, намагаючись не вдивлятися в таку огидну картину.

-Давно не бачилися, Яно. Тебе не було на уроках. Щось трапилося? - Я не мала права заїкнутися про зраду Артуру, оскільки не могла щось пред’явити, адже ми не обговорювали тему наших стосунків. Від нього так і не почула, чи були наші поцілунки стартом до чогось більшого, аніж просто знайомі.

Так і не змогла зрозуміти, чи моя поява стала для них чимось спонтанним, проте очі Артура дивно забігали. Він явно не знав, що й сказати, а подруга напрочуд одразу та впевнено заговорила.

-Та ні, як бачиш все гаразд. Трішки зайнятою була - посміхнулася, погладжуючи його руку. - Прийшла лишень до Артурчика. Викроїла час, щоб побачитися та провести разом кінець дня, - ця іронія, як голка в серце, врізалася все глибше.

Я не упізнавала мою щиру та відкриту подругу. Мені здавалося, що знаю її досить добре, аби зробити певні висновки щодо нашої дружби, але склалося не так, як гадалося. Яна, мабуть, від початку наших взаємин мала абсолютно відокремлене бачення від мого. Саме так у житті трапляються випадки, коли дуже близькі люди стають надто далекими. Така реалія важко вкладається в голові, проте такі ситуації мають глибокий сенс. Хто проживав схоже - отримав великі уроки, які в майбутньому застерігають, навчають і спонукають до дорослішання.

Частенько, неприємні життєві обставини приводять нас до чогось дуже приємного та великого.

Не знала, що й відповісти на такі слова. Стало більш боляче, немов хтось поруч рве кожну частину тіла, а після - вириває серце з грудей. Не дарма більшість каже, що перше кохання на довго вкорінюється в пам’яті та душі, а то й часто залишає великий осередок болю десь дуже глибоко. Бажання заплакати збільшується з новою силою, однак я не дозволю собі вдруге заридати перед хлопцем. Вони двоє не варті, щоб я лила сльози  через них. Ні Юліан, ні Артур. Перший хоча б не використовував мої почуття, а просто ненавидить мене. Мабуть, недоречне слово “просто”. У таких ситуаціях дивно вважати щось простим.

-Мілі, дозволь роз’яснити...- подав першим голос Артур, після тривалої паузи.

-Що ж тут пояснювати, Артуре. Гадаю, все і так зрозуміло. Бажаю, вам обом щастя, - випереджу ваші думки про сарказм: останнє я сказала щиро. Не буду влаштовувати сцену ревнощів. Який сенс у цьому? Я тільки засмучу себе, досліджуючи такий вчинок, а він не закоханий у мене і це слід прийняти. Суперечками не зародиш почуття в людині. Нам краще розійтися та залишити весь негатив позаду, аніж вирощувати щось більш зле. Для нього я тільки Мілі, чи Емілі, а Малинка надто швидко стала розтоптаною та похованою. Гра і не більше. Чи хочу я знати сенс його бажання спілкування, побачення та поцілунків? Можливо, але не зараз. Не серед свідків, не в такому стані.

-Емілі, пробач мені! - Немов благав, а я...Не змогла більше дивитися йому у вічі. Не довго думаючи, повернулася та пішла.

Бачила задоволене обличчя Яни та тривожного Артура. Немов, він хотів щось змінити, або це я знову малюю ілюзію того, чого б хотілося.

-Я кохаю тебе, малинко! Чуєш, дуже тебе кохаю!

Недавно бажані слова змусили спинитися. На мить я повірила, але недавня підлість дала зрозуміти, що вчинки мають більшу вагу, аніж слова. Вони нічогісінько не значать! І я ринулася в біг, щоб якнайшвидше зникнути з його поля зору. Щоб не чути цього лицемірства та брехні. Яна щось там кричала, здається намагалася стримати Артура, який виривався та вигукував незрозумілі слова услід, що байдуже проскакували мимо вух.

Артур

-Артуре! Ти збожеволів?! Навіщо біжиш за нею? План спрацював! Досить...- кричала Яна, але я безцеремонно перебив її.

-Відпусти мене, негайно! Не хочу більше грати в ці брудні ігри. Я кохаю її! - Вступаючи в цю авантюру, гадки не мав, що зародяться надзвичайно сильні почуття, які донедавна були цілковито мені невідомими.

-Це самообман! Як ти міг так швидко покохати її? - Мене злила завжди невчасна її іронія. Яна загалом дратувала, як людина. Манера спілкування, несмішні жарти, недоречний флірт - все це неймовірно злило та проганяло бажання хоча б розмовляти. Не уявляю, яким чином Яна й Емілі здружилися. Мілі, справді пахне малиною. Не пам’ятаю в який момент я припинив фальшивити у своїх словах до неї, але слово “малинка” завжди линуло від душі. Від початку нашого спілкування хотілося вдихати її аромат, насолоджуватися таким моментом. Не знаю, чи склалося б наше спілкування без прохання Юліана. Навряд. Однак, я щасливий можливості пізнати таку дівчину, як Емілі. Її надмірна скромність робить мишкою на фоні інших, зате при особистому спілкуванні вона, немов квітка - поступово розквітає та розкривається з нових сторін: більш яскравих, грайливих і чарівних. Моменти пізнання такої, як Емілі були одними з найкращих у моєму житті, хоч і минуло надто мало часу. Чи потрібний тривалий період для усвідомлення почуттів? Думаю, що помилявся стосовно цього до зустрічі із нею. Можливо, щось зародилося при нашій першій випадковості.