Частина 4

Я не скасувала зустріч з Артуром. Як і планувалося - він зайшов за мною о шостій. Мене відвідала думка, що зовнішні ситуації не повинні впливати на мої рішення та бажання, оскільки піддаючись - я ставатиму їх полоненим. Проблеми можуть приходити щодня, але це не привід ставити життя на паузу, бо таким чином лишень впадатиму у затяжну депресію. Отож, Артур прийшов не з пустими руками, що заставило моє серце битися в дикому танці.

-Малинко, це для тебе, - і протягнув букет різнобарвних і запашних квітів. Серед них були мої обожнювані ромашки.

-Ти мене дивуєш, - прийняла сором’язливо цей неочікуваний презент.

-Я неймовірно щасливий порадувати тебе, - та поцілував мене у щоку. Емілі, спокійно. Не слід видавати, що ти закохана по самі вуха. Аби уникнути надто пильного погляду, я заметушилася знайти привід, щоб відійти.

-Ти не проти, якщо я залишу квіти у вазі?

-Звичайно, малинко. Тільки не затримуйся надовго, - і посміхнувся своїми надзвичайно красивими губами. Потрібно якомога швидше йти, а то думки в неправильному напрямку пливуть. Тому я миттю побігла до будинку.

-Ну де вона подівалася?! Зовсім недавно спостерігала її на кухні, - я часто кажу думки уголос. Думаю, така звичка актуальна у багатьох. - А ось ти! - Запримітила у прихожій. Мабуть, тато її тут поклав.

Я вже підходила до хвіртки, як почула:

-Та не хвилюйся, все йде за планом, - сказав комусь Артур. Він стояв спиною до мене, тому я була непримітною. - Брат, вона нічого не запідозрить. Ти себе накручуєш, - ця фраза збентежила мене. Чомусь здавалося, що сказане стосується мене. -Добре, до зв’язку, - завершив розмову, а за тим повернувся. - Малинко? Не помітив, як ти підійшла, - схоже на те, що Артур схвильований, але я відкидаю ці думки. Цілковиту дурню вигадую.

-Чому ти називаєш мене малинкою? - Зрештою я взяла себе у руки й прогнала недолугі міркування.

Він підійшов до мене та взяв локон у руки.

-Все досить просто, - почав шептати на вухо. - Ти дуже смачно пахнеш малиною, - і поцілував мене у щічку. Знав би він, що моє серце ледь витримує його харизму, дотики та аромат. На цьому могло б усе закінчитися. Ми б спокійно пішли гуляти парком, проте я не стримала порив і поцілувала його. Приємні теплі губи миттю прийняли виклик. Не очікувала такого від себе, однак, мабуть, надто довго чекала уваги Артура.

-Знаєш, у мене є краща ідея, як провести цей вечір, - прошепотав. - Підемо на фільм. Задні місця, ти, я та довгі-довгі поцілунки, - говорив так, немов зваблював.

-Я згодна, - не довго думаючи, погодилася. Зізнаюся, мої слова звучали для мене двояко. Немов, я дала згоду на пропозицію руки та серця. Можливо, завдяки мені події розвиваються надто шалено та швидко, проте немає змоги протистояти сильним почуттям.

Отож, гадаю не складно здогадатися, що ми робили за переглядом фільму. Я навіть не пам’ятаю сюжету, лишень пригадую Артур казав за якусь романтичну подорож і кохання. Чи можна вважати, що ми тепер разом, як пара? Хоча, ми про це не говорили. Повернулася додому я щаслива та задоволена, однак наступного дня настрій знизив обороти.

-Тату, чому не попередив, що їдеш саме сьогодні? 

-Вибач, доню. Завантажився роботою й начисто забув, - поцілував мене у лоб. - Я зовсім скоро повернуся. Ти навіть не помітиш, як швидко мене час, а вже й зустрічатимеш мене.

-Гаразд, я не серджусь. Скучатиму, татку, - я бажала якомога довше розтягнути момент з обіймами, але батьку слід було йти.

У будинку одразу ж запанувала сумна тиша. Не люблю татові відрядження, але водночас розумію, як це важливо для нього. Не хочеться бути егоїсткою та виговорювати кожного разу своє невдоволення будь-чим. Тату і так складно далося виховання наодинці і я ніколи не була обділена матеріально, лишень не вистачало батьківського тепла. Це життя й необхідно розуміти, що не завжди наші бажання збігатимуться з планами долі. Звичайно, я ще довго примирятимуся з фактом відсутності матері. Також, за сумними думками пригадалася школа. Слід йти, аби не спізнитися.

Дорогою я запримітила дуже знайомого хлопчину. Тільки за кілька хвилин пильного спостерігання - усвідомила, що це той юнак, якого Юліан... Так, краще не згадуватиму той день, але поговорити з ним мені вкрай необхідно, раз відео тепер немає. Як би не намагалася відновити його - мені не вдавалося. Скільки відеороликів переглянула, якими шляхами можна це зробити, але однаково не вдалося. Гад надто усвідомлений у цій сфері, щоб залишити мені можливість.

-Ей, зачекай. Як тебе там...Артеме! - Наче так його звуть. Не впевнена.

-Це ти до мене? - І чого він такий здивований? Невже його не може хтось покликати.

-Так-так. У тебе знайдеться кілька хвилин для розмови?

-Не думаю, що нам є про що говорити, - надто різко відповів і пішов, залишивши мене стояти в легкому шоку.

-Ні, так не піде, - сказала собі та побігла за ним. - Та зачекай, - вхопила його за руку.