Частина 2

Почувши, як хтось проходить повз двері вбиральні, мені чомусь подумалося, що це Яна. Правду вона казала, заявляючи одного дня про мою необачність та необережність. Як тільки я вискочила з-за дверей, так одразу вдарилася у тверде тіло. Спершу злякалася, що натрапила на того недоумка, однак з легкістю видихнула, почувши інший голос.

-Обережніше! Так і до травм не далеко.

-Вибач, - миттю відвела очі, лишень заглянувши в такі знайомі. Ні, Емілі! Не смій червоніти. Моя перша закоханість стоїть навпроти та прямо на мене споглядає. Хочеться себе вщипнути, аби переконатися, що це не галюцинації на фоні стресу.

-Ей, ти тут? - спитав, поклацуючи пальцями перед моїм обличчям.

-А? Так-так. Ще раз вибач, можеш йти, - та ввічливо відступилася.

-З твоїх вуст звучить, немов ти бажаєш мене прогнати, а не ввічливо пропустити, - підколов мене. - Піду я, красуню. Не буду обтяжувати своєю присутністю, - і легенько потріпав моє волосся.

Знав би він, як моє серце стискалося від таких жестів і слів. Я так і стояла, в легкому шоку, без змоги поворушитися. Це ж треба так стикнутися з причиною щонічних солодких снів. Після них так і хочеться вхопити його та забрати собі. Так, слід спинитися. Моя мрійливість зараз недоречна.

Раптом, відчула, як хтось вхопив мене за руку. Реакція була дивовижною. Спочатку я підскочила, а за тим розпочала махати руками. Не на жарт злякалася.

-Емілі! Ти чого? - Почула голос подруги та й спинилася.

-Яна?

-Ну так, а не видно? - Слід було лише бачити здивування Яни. Широко відкриті очі, які й так від природи великі, викликали в мене регіт.

-У тебе, мабуть, лихоманка? А може чим заразилася від того пройдисвіта?

-Та годі так дивитися, а то помру від сміху, - та й продовжила сміятися.

-Ну тебе, - різко відпустила мене та попрямувала до виходу. Отямившись, я побігла за нею.

-Ян, та не ображайся! Це в мене, мабуть, на фоні стресу.

-Та чула я, в яке потрясіння той дурень тебе увігнав, - жартівливо відповіла.

-Геть не смішно, - мене це трішки образило. - Я думала, що не встою там: коліна так трусились.

-А збоку так і не скажеш, - відповіла Яна з іронією.

-Ти про що?

-Як ти йому грізно відповідала. Навіть, не знала, що ти майстерна в таких справах. Чесно кажучи, я вуха до дверей прикладала, щоб краще було чути ваше перешіптування.

-Так вже й прислухалася, - розсміялася я, та побачивши серйозне лице подруги стало не до сміху. - Так значить? Я там страждала від хвилювання, щоб той у кабінет не ввірвався, а тобі лишень цікава була наша перепалка.

-Мені було життєво необхідно запам’ятати тебе такою. Я перебувала в легкому шоку, слухаючи ваше яре сперечання, - намагалася виправдатися, та мене таким не проведеш.

-Думаю, в мені прокинувся демон поруч зі справжнім дияволом. Як гадаєш? - Іронія явно не моє.

-Гадаю, що ти зійшла з розуму в останні кілька хвилин.

-Можливо, бо здається в мене почалися галюцинації.

-Це ти про що?

-Та-так. За кілька хвилин до твого появлення, здалося, що побачила Артура.

-Так я його теж бачила. Йшов переді мною. Схоже на те, що повертався з тренування, - водночас лице Яни говорить все за неї. Гарантую, що вона вважає мене тепер надзвичайно чудною.

-Тож, це були не галюцинації? - і важко видихнула.

-Стій, - спинила мене. - Що трапилося, раз ти так важко дихаєш? - І все-таки знає мене, як усі десять пальців. Хоча, чому я дивуюся? Дружимо ж з дитинства.

-Я трішки вдарилася в нього, - і чому мені так соромно це розповідати?

-Що? - Вкотре шокувала Яну за сьогодні. - І все? - Я звичайно людина пригод, але чого вона ще хоче від мене?

-Що означає “І все?” ? Ти хотіла щось ще почути?

-Сказала б ти, що випадково поцілувала його, тоді я повірила б у долю, - вона аж сплеснула руками, вдаючи мрійливу міміку.

-Я звичайно не проти, але як ти собі це уявляєш? Різниця у рості надто сумнівна для виникнення такої випадковості.

-Тоді є два варіанти. Перший - ти почнеш пити вітаміни росту і...

-Яна!

-Добре-добре! Все, я мовчу за твої короткі ноги.

-Ти зараз отримаєш в мене! - Це вже край моєму терпінню.

-Спокійно, дамо. Не буду бентежити вас такими жартами, - спинила мене, піднявши руки доверху в знак капітуляції. - Так от, другий варіант вдвічі, а той втричі приємніший.

-Добре, говори вже, - як мене дратувала її манера розтягувати слова невчасно. Звичайно, люблю її і приймаю такою, яка є, але не можу з цим нічого вдіяти. Ми часто через це сперечалися, а то й не розмовляли годинами, або й днями.

-Зносиш його з ніг, падаєш зверху і як у всіх романтичних фільмах - цілуєш.