Частина 1

Все почалося надто різко. Страх, біль, відчай - стали мені знайомими надто рано. Всі п’ятнадцять я прожила зі спокоєм, поки не нажила собі ворога в лиці Юліана. Врятувавши одного бідного та побитого - нацькувала на себе жорстокого та самозакоханого егоїста.

Школа. Кінець навчального дня. Продзвенів останній дзвінок на сьогодні, сповіщаючи про закінчення уроку. Я з подругою миттю відправилася покинути заклад, адже домовилися відвідати крамничку з найкращим морозивом у парку поблизу.

-Можливо, заночуєш у мене сьогодні? Ми давно не проводили вечори разом. Виконаємо домашку, тим більше її не багато. Буде час фільм глянути, - запропонувала Яна.

-Я б з радістю, Ян, - так сумно їй відмовляти, - але гадаю батьки ще довго не відпускатимуть мене на ночівлі до тебе після нашої “витівки”, як вони кажуть.

-Жаль, - розчаровано видихнула. - Що ж, нам залишається заздалегідь насолодитися смачнющим морозивом разом, - вже позитивно обійняла мене за плечі.

Однак, поки ми проходили повз спортзал, я почула дивні голоси, серед яких один сповнений відчаю та сліз.

-Ян, ти це чуєш?

-Ага.

Ми заглянули крізь щілину дверей зі сподіванням зрозуміти, що там відбувається. Побачене, загнало мене у легкий шок. Від такої жорстокості я не стримала вискіт, що вирвався з губ. Дякувати Яні, яка вчасно прикрила рукою мені рот і це ніхто не почув.

-Ти, або виконуєш те, що я кажу, або позорно робитимеш  в штани кожний раз, як отримуватимеш від мене солодкий поцілунок моєї руки. Зрозумів?

У відповідь на мовчання бідняга отримав ще один наганяй в живіт.

-Я питаю, зрозумів? - Юліан підняв йому голову, схопивши за волосся.

-Так, - ледь виговорив. - Я зроблю все, як скажеш.

Бідний не міг навіть поворушитися, оскільки двоє союзників позаду міцно його стримували.

Просто так спостерігати за цим я не змогла, тому спохватилася бігти, але мене спинила Яна, вхопивши за руку.

- Ти куди?

-В сенсі? Слід когось покликати, бо вони доб’ють його.

-Мілі, подумай тверезо, що буде з нами, як ти приведеш сюди вчителів?

-І що ти пропонуєш? Просто стояти й спостерігати за цією жорстокістю?

-Нам краще піти та вдати, що нічого не бачили, - така пропозиція подруги мене здивувала.

-Тобто ти пропонуєш кинути цього бідолагу на поталу тим негідникам, очільником яких є Юліан? Хіба тобі не відомо, що це за людина?

-Ти й так чудово знаєш, що йому все зійде з рук. Батько дасть ладу, а за нас я не впевнена. Що буде з нами?

За цими словами я задумалася. На фоні знову почувся стогін.

-Ти права. Нам тоді буде не до добра, - невелика пауза і мою голову відвідала ідея. - Придумала! Давай я запишу відео та опублікую його.

-З глузду з’їхала? Це ще гірша пропозиція від попередньої.

-Та ні, дослухай. Я не буду публікувати під своїм іменем. Створимо ліву сторінку.

-Х-м-м, - вона задумалася. - Добре тоді, спробуймо. Пам’ятай, що ми дуже ризикуємо і слід бути вкрай обережними.

-Не хвилюйся. Зробимо все, як має бути. Врятуємо того бідолагу і ще можливо кілька планованих у голові цього пройдисвіта, та й на серці спокійно буде.

Не довго думаючи, я направила камеру телефону в щілину. Намагалася тримати так, щоб все було чудово видно.

-І останній смачний кулак, щоб пам’ятав з ким маєш справу, - почувся голос Юліана, а за тим жалібний стогін.

Чесно скажу, хотілося плакати. Так шкода було того юнака з паралельного класу. Юліан вдвічі більший від нього, та й старший. Сили абсолютно нерівні.

Як тільки ми побачили, що хлопця відпустили та направилися в нашу сторону - ми побігли. Заховалися у кабінеті хімії, що був поблизу. Незабаром було чути, як голоси віддаляються.

-Чуєш, вони вже далеко. Можна виходити, - прошепотіла я.

-Ні. Зачекаймо трішки. Не будемо ризикувати, - Яна схопила мене за руку стримуючи.

-Ян, тому хлопцю слід допомогти. Немає часу чекати, - і я вирвала руку та вийшла за двері.

Пожаліла одразу про свою легковажність, оскільки миттю була притиснута до стіни міцним тілом.

-Попалася, - солодкаво сказав мені у вухо Юліан. - Думала, я такий сліпий, щоб не помітити маленького слідопита.

Якою щасливою я була в цей момент, якщо можна так сказати в даній ситуації, але радувало те, що мій телефон у якому містилося відео, залишилося в подруги, яка не поспішила за мною та залишилася в кабінеті.

-Не розумію про що ти, - намагалася якомога правдоподібніше вдати свою непричетність.

-О, дівчинко, з тебе погана актриса, - усміхнувся так, що захотілося провалитися крізь землю, - я не буду довго з тобою бавитися. Давай телефон.