Що для щастя треба?

- Коли в мене стресс, я завжди їм солодке.

- Ти постiйно їси солодке.

- У мене важке життя…

- О-о-о… Яке блаженство! – солодко простогнала Нора.

Вона щойно лягла на лiжко, яке здавалося їй в сотню разiв м'якшим i зручнiшим, нiж те було насправдi. I плювати, що кiмната настільки маленька, що там ледве вмiщалися вузеньке лiжко та невеличка шафа… шафка… шафунечка з двома плечиками в нiй, хоча, куди їх чiпляти було загадкою, в якiй не розiбрався б i детектив зi стажем. Стiни кiмнати де-не-де вкривала чорна плiснява, а штукатурка в деяких мiсцях вiдвалилася. З-пiд вузького навiть для Нори лiжка сиротливо визирав заржавiлий, але чистий нiчний горщик.

Нора не знайшла в собi сил встати й закрити на замок дверi. Втiшаючи себе думкою, що в неї просто нiчого красти, окрiм чобiт та гаманця, якi були надiйно схованi пiд паркетиною, що дико скрипiла, Нора повернулася на живiт i просто вирубилась.

Прокинулась вона десь аж пiд обiд з пустим шлунком i сильним головним болем. Втім, її щастя, що афтограф від гідри вже не болів так сильно, як напередодні, клята подряпина лише трохи пекла, нагадуючи про себе. Нора пiднялася, нашвидкуруч застелила лiжко i вийшла з каморки, яка гордо називалась номером. На виходi дiвчина привiталась зi сварливою i похмурою власницею цього дешевого готелю, в який вона заселилась виключно з причини того, що вiн знаходився найближче до брами. Їй так пiдказали вартовi. Хоча цiлком можливо, що з неї просто тодi вiд душi посмiялися, направивши в цю дiру. Нора заплатила за двi доби i, мабуть, таки залишиться там ще на одну нiч, бо власниця готелю (зла стара мегера) плати за другу добу точно поверне, а Елеанорі зараз нiяк не можна розкидатися грошима.

Ззовнi готель був не набагато кращий, нiж всерединi: двоповерхова кам'яна будiвля з обшарпаною вивiскою на якiй вгадувалась назва «У матусi», стiнами, яких вже дуже давно нiхто не фарбував, важкими дубовими дверима iз заржавiлою ручкою, яка непрозоро натякала на те, що сюди рiдко коли хтось заходить, а на вулицю сумно і сиротливо дивилися бруднi вiкна. Цю будiвлю цiлком можна було б сплутати з покинутою, якби не акуратна доглянута клумба i чистий килимок перед входом.

- А зараз пiду шукати собi чогось перекусити, - сказала сама собi Нора, вiдвернувшись вiд готелю.

Дiвчина прямувала до центру мiста, так як почула в розмовах людей, що там буде великий ярмарок. А логiка пiдказувала, що де є ярмарок, там є i їжа. Шлунок голосно бурчав вiд голоду, i Нора пришвидшилась. Ввечерi вона з'їла лише несвіжий пирiжок з картоплею i випила чашечку чаю зi щедрого плеча бабцi з готелю, тож зараз у неї був просто вовчий апетит.

Ось вона почула вiдголоски музики, а отже до базарної площi залишилось ще зовсiм трохи. Скоро вона зможе нормально поїсти!

Йдучи вулицями, Нора думала не тільки про їжу, як могло здатися спершу. Вона також звернула увагу на архітектуру. Дівчина відмітила, що мiсто було дiйсно красивим. Високi споруди пастельних кольорiв зi стрiльчастими вiкнами i яскравими квiтами в коричневих глиняних горщиках, дахи, вкритi червоною черепицею, дами в красивих пишних сукнях манiрно крокували вулицею, махаючи парасольками i тримаючи пiд руку своїх кавалерiв в красивих смокiнгах. Були тут i менш заможнi жителi, он там йде квiткарка в простенькiй сукнi з корзинкою в руках, а он бiжить босоногий хлопець, iз сумкою газет. Нора крокувала, вертячи на всi боки головою. Ще б пак, вона ж крiм лiсiв, власного селища та декiлькох невеликих мiст в життi нiчого не бачила.

Чим ближче вона пiдходила до центру мiста, тим бiльше людей i нелюдей вона бачила. Розглядати їх було не менш цiкаво, аніж будинки навколо. Дiвчина помiтила, що бiльшiсть пiшоходiв йдуть в одному з нею напрямi, але обходять її по широкiй дузi, ще б пак, вигляд же в неї той ще: сукня – брудна й дiрява, на головi – цiлковитий безлад, обличчя – замурзане, очi – голоднi.

«Так, спершу поїм, далi до цiлителя зайти не завадить. Пiзнiше – одяг. Придбаю собi нормальнi штани i блузу, а за гребiнцем та гiгiєнiчними дрiбницями зайду опiсля, - складала план дiй Нора. – Грошей мусить вистачити ще надовго при економному проживаннi, а там, може, щось вигадаю.»

Коли Нора таки дiсталася до головної площi, її вразила кiлькiсть людей та нелюдей присутнiх там, а ще рiзноманiття рас. Перевертнi, пророки, ельфи, гноми, орки, дроу – це лише деякi з присутнiх тут нелюдей. Ще б пак! Цей ярмарок – одна з найвiдомiших подiй року на всьому континентi. Сюди з'їжджаються iстоти з усього свiту, бо тут можна купити все, навiть забороненi речi. Ходять такi чутки.

Нора вiдразу зорiєнтувалася за запахом, де тут крамницi з їжею, i прямим курсом попрямувала туди. Вона швидко оминала тих, хто опинявся у неї на шляху, то пригинаючись пiд чиїмось лiктем, то протискуючись боком, то прокладаючи собi шлях за допомогою лiктiв. Стiльки народу вона ще нiколи не бачила.

Невдовзi Нора вже сидiла в однiй з мiсцевих забiгайлiвок i ласувала шашликом зi смаженою картоплею, заїдаючи це все ще гарячими пампушками, опiсля вона замовила собi чашечку кави з молоком i шматочок шоколадного пирога, в начинцi якого були вишнi та горiхи.

- Смакота! – погладила Нора свiй кругленький вiд усього з'їденого животик. – От i поснiдала, i пообiдала заодно. Економія!