Доброго ранку! А, нi, це не про нас.

Ніщо не робить вечерю такою смачною, як відсутність обіду.

Спала Нора довго й солодко i прокинулася, як не дивно, без сторонньої допомоги, хоча ще було досить рано. Хоча, якщо вже говорити відверто, то розбудили її неймовiрні пахощi печеного м'яса, якi були неабияким стимулом для пiдйому. Нора ласо повела носом i, не вiдкриваючи очей, на всiх чотирьох поповзла за здобиччю. Хлопцi сидiли десь в п'яти метрах лiворуч вiд неї (супернюх!), вони саме про щось говорили, але замовкли, коли Нора подала ознаки життя.

«Мабуть, подумали, що я божевiльна, - про себе усмiхнулася Нора. – Ну й нехай думають, що хочуть… У мене, вважайте, полювання.»

Здається, з неї сповзла якась тканина, значить, хтось її вкрив увечерi.

«I хто це в нас такий турботливий, цiкаво, - саркастично подумала вона. – Втiм, яка рiзниця? Це їх все одно вiд помсти не врятує.»

Вона притримала жакет, який пах Джеком, все-таки з ним теплiше, а то тут, знаєте, не спека плюс тридцять, а ранкова прохолода. Нора продовжила свiй нелегкий шлях до їжi, який супроводжувався кров'ю та занозами в долонях. Гм, щось залишається незмiнним. Вона вiчно має такий вигляд, нiби рятувалася вiд чудовиська, бо завжди в чомусь замарається, десь пораниться i в щось вляпається, такий вже в неї талант, ну чи, може, хронiчна невезуха: влiзати в усi можливi й неможливi неприємностi. Ось так, роздумуючи над своєю гiркою доленькою, вона продовжувала повзти аж доки не вiдчула на шкiрi жар вiд багаття. Нора ласо облизнулася i нарештi зволила-таки порадувати свiт сонним сяйвом своїх заспаних та злегка червоних оченят. Над вогнем пеклися три невеликi кролики, розповсюджуючи навколо себе спокусливий аромат смаженого м'яса, та такий, що Нора вже вiдчувала, як її бiдолашний животик встає на заднi лапки, робить нещасні оченятка й просить: «Дай, дай, дай!» Вона була б рада вгризтися в їжу, бо вже бозна-скiльки не їла, але щось їй пiдказувало, що не все так просто. Дiвчина повернула голову в бiк хлопцiв i побачила здивовано розширенi очi Джека i зловтiшну та зверхню посмiшку Вела, яка нiби промовляла: «Ну чого ще можна було чекати вiд якоїсь сiльської дiвки?»

«I не дивно, - iронiчно подумала Нора, - у мене, мабуть, зараз такий вигляд, що i ррурги (ррург – те саме, що й чорт) шарахатись будуть, не те що цi нiжнi створiння з тонкою душевною органiзацiєю. Чого тiльки волосся варте! Я вже просто уявляю вивiску «Кiмната жахiв для перукарiв» i приписка маленьким шрифтом «вагiтним та людям зi слабким здоров'ям вхiд заборонено!», на яку нiхто не буде зважати. Майстри шикарних зачiсок будуть вибiгати звiдти в сльозах i з жахом в поглядi. Решту життя вони намагатимуться забути те, що довелось побачити, а їм же всього лише покажуть мене з цим гнiздом на головi… Хм, а це непоганий план з пiдйому капiталу! Вхiд – золотий. Треба подумати над цим пiзнiше.»

- Знаєш, а серед кiкiмор тебе б прийняли за свою, - почав знущатися цей… цей Спадкоємець. - Цей милий вiдбиток трави на твоєму блiдому обличчi надає шкiрi приємний зеленуватий вiдтiнок, а листя, що так кокетливо застрягло в спутаному брудному волоссi надає цьому образу певного шарму. О-о-о, а сукня, колiр якої важко прослiдкувати крiзь усi тi неприємностi, що їй довелося пережити…

- Ой, нiби ти сьогоднi виглядаєш на всi сто, – прийняла Нора правила гри. Вона не пiдскочила, а повiльно та погрозливо пiднялася на ноги, забувши про смаколик, i навiть не стисла вiд злостi кулаки. Вона могла пишатися своїм самоконтролем. Ба нi, очi видавали її з головою (як завжди) в них бушувала лiсна пожежа. – На природі ж разом ночували, то нащо ти менi розповiдаєш про мiй зовнiшнiй вигляд, якщо я дивлюсь на тебе, нiби в дзеркало? – вона в'їдливо посмiхнулась i припiдняла одну брову, чекаючи випаду суперника.

- А я що тобi казав Джек? Манери повнiстю вiдсутнi, самоконтроль на нулi, хоча чого ще можна було чекати вiд якоїсь сiльської безкультурщини, - продовжував поливати її брудом Вел, коментуючи її випад.

- Та що за муха тебе сьогоднi вгризла?! – шоковано запитав Джек. Такого тролінгу вiн за своїм другом досi не помiчав.

- Ти сподiваєшся докричатися до його здорового глузду, Джек? Марна справа, його там зроду не водилося, - зробила Нора новий випад, сумним i спiвчутливим поглядом дивлячись на Вела, нiби на душевно хворого. - А ще Велорес має хибне переконання, що те, що він не з тiєї ноги встав дає йому право псувати настрiй iншим. – Нора пiдiйшла до нього на кiлька крокiв i з лагiдною усмiшкою сказала, понизивши голос, нiби збиралась подiлитись таємницею: - Не на ту нарвався.

- Хто ж виховував таку грубу та неввiчливу дiвчинку? – Теж в пiвголосу запитав Вел, нахилившись до неї та зазираючи в очi. – Втiм, неважливо, бо свою мiсiю вiн провалив. Мабуть, ти звела його в могилу ще до нашого з тобою знайомства.

I Нора не витримала. Просто зацiдила цьому самовпевненому iндюку з кулака в лiве око. Все симетрiя встановлена! Тепер у нього два ока естетично пiдбитi. Так йому й треба! Солодкий присмак перемоги трохи зiпсувала реакцiя Вела. Вiн стояв, не рухаючись, лише з подивом дивився на Нору i був дещо дезорiєнтований. Щось з ним явно не так, занадто вiн спокiйний i серйозний! Нора запiдозрила щось не те, подивилася прямо в злющi очi хлопця i вiдсахнулася. Як вона ранiше не помiтила, що його зрачок настiльки зрозширився, що повнiстю поглинув синiй колiр? Це було по-справжньому страшно, бо перед Норою стояв не Вел, точнiше, не зовсiм Вел. В нього вселився якийсь дух. Треба лише визначити якої вiн сили i чи зможе вона з ним впоратись.

Нора вже якось мала справу з духом. Колись в її знайому вселився такий, то була нав, вона майже повнiстю випила її життєвi сили i дiвчинку врятувати не вдалося, а от нав встигла злиняти. Цi тварюки взагалi дуже юркi та загнати їх в кут не так вже й легко. Семирiчна Нора бачила, як Елiза та ще якийсь маг, який був там проїздом, виганяли досить сильну нав з маленького тiла дiвчинки, тварюка чiплялася за тiло до останнього. Елiза так i не здогадалася, чому Елеанора потiм ходила похмурiша вiд грозової хмари та якась незвично тихенька i задумлива. Але той маг все зрозумiв i поговорив з дiвчинкою, яка витрясла з нього магiчну клятву про те, що вiн нiкому-нiкому не розповiсть, що вона там була, бо якби Лiз дiзналася, то влаштували б їй такий скандал, що ой-ой-ой. Вiн навчив маленьку Нору бачити магiчним зором (для цього не потрiбно анi магiчної, анi життєвої енергiї) провiв цiкаву лекцiю про те, що вона ще не знала, а саме: про духiв, рiзних магiчних iстот, привидiв, магiю. Ну, тобто вона знала, що є особливi люди i нелюди, якi можуть робити рiзнi дива за допомоги магiї, як от Лiз та цей приїжджий, але не знала, що чари можуть бути як свiтлi, так i темнi, а також нейтральнi. Але те, що маг темний, аж ніяк не значить, що вiн обов'язково злий. Проте в темних найнебезпечнiша магiя, адже саме вони стають некромантами i бойовими магами та мають справу iз зомбi, тому можуть з легкiстю втратити глузд, а божевiльнi темнi – це дуже й дуже страшно, бо вони – найсильнiшi серед тих, в кому живуть чари. До того ж нав та iншi духи, якi можуть вселитися в живих – це збожеволiлi померлi маги, байдуже якого кольору в них була сила. Втiм, не в цьому суть. Тоді вона почала цiкавитись духами та вивчала способи їх вигнання, лише в теорiї, звiсно, тому й зараз визначила, що в Вела вселився дух, але який – оце питання на мiльйон.