Ставки до добра не доведуть, або не ведись на «слабо»

Сперечатися з дiвчиною – все одно,

 що намагатися втопити воду, спалити вогонь,

закопати землю, спiймати повiтря

Група пегасiв зараз по черзi опускалася на землю на протилежному вiд них боцi озера. Тварини були красивими, навiть прекрасними, надiленi грацiєю та досконалiстю, а ще вони були… рiзнокольоровими, з чого Нора зробила висновок, що це дуже рiдкiсна порода розумних пегасiв, про яких було мало що вiдомо, бiльш того, вони вважалися мiфом, помiчниками богинi тварин Фаусiди! Тож жадiбнiсть, з якою Нора пожирала поглядом чарiвних в прямому значеннi цього слова створiнь була повнiстю виправданою. Їх було не бiльше десяти i вони дiйсно були рiзнокольоровими та дуже яскравими, тендiтнi самки – теплих та бiльш свiтлих вiдтiнкiв – стояли в серединi кола з самцiв – кремезних, темних та великих. Погляд Нори незмiнно слiдував за найпрекраснiшим творiнням Фаусiди в свiтi – яскраво-червоною, з золотою гривою самкою пегасiв.

Тут дiвчина, коли нарешті повернулася до реальності, пiймала себе на тому, що цілком втратила пильність і в усi очi та з відкритим вiд подиву ротом розглядає пегаса. Але це ще півбіди! Цей… кхе-кхе… Джек набрався хоробростi, приправленої нахабством, і спустився зi свого сідала, скалячись в усi свої білосніжні тридцять два. (Самовпевнений індюк!) Цим i скористалася Нора. Вона вправно i красиво повалила немаленького хлопця на землю, зробивши йому пiднiжку. Джек навiть ойкнути не встиг, лише розгублено змахнув руками. Хотілося ще копняка дати, але вона стрималась.

«Лежачих не б’ють,» - прохрипіла їй на останньому подиху Совість і відійшла у вічність.

«Я буду пам’ятати тебе,» - витер сьози Оптиміст, кладучи квіти на свіжу могилку своєї найкращої подруги – Совісті.

Песиміст позіхнув, а Реаліст невдоволено прицмокував язиком, підраховуючи збитки від похорон.

«Як можна бути такими холоднокровними?! – люто запитав у них Оптиміст. В його блакитних янгольських очах стояли сльози. - І коли ти встигла стати такою жорстокою? – це вже звернення до Нори. – Ти так довго не зважала на Совість, що вона… вона… - гучні ридання. – Натомість останнім часом ти дослухаєшся до порад лише цих двох!»

«М-м, можливо, це тому що ми корисніші?» - припустив Реаліст, поглядаючи на палець Оптиміста, який ледь не влучив йому в око, коли той обвинувачливо тицьнув ним у напрямку "цих двох".

Песиміст нічого не сказав. Він взагалі уникав розмов з Оптимістом. Ніхто не знав чому, можливо, що навіть він сам.

«Ви неможливі!»

Нора виринула із сумних думок і не повірила власним вухам!

Коли Джек опинився на землi, він продемонстрував такий багатий словниковий запас, виданий крiзь тiсно стиснутi зуби, що їхній сільський слюсар просто нервово стояв у куточку. Лише з міркувань Реаліста і його друзяки, інстинкту самозбереження, який щось бурмотів уві сні, Нора вирiшила не ризикувати i повторила нещодавнiй подвиг Джека, залiзши на дерево. Але робила вона це не як цей доморощений аматор, а з грацією справжнього професiонала: зграбно, вивiрено, певною мірою навіть елегантно. Вже з самої верхівки, де вiття найтонше i цього амбала з наразі уже не дуже миротворчими намiрами не витримає, вона з цікавістю спостерігала за хлопцями внизу.

Вел аж схвально присвиснув, оцiнивши її майстернiсть, ну а потiм врiзав Джеку з кулака… нi, не в злющу фiзiономiю, а пiд ребра. Його помста теж здiйснилась. Джек, бідолаха, лише похрипiв, дiбравши ще декiлька забористих висловiв i трохи зiгнувшись, а потiм почалася банальна бiйка. Хлопцi обмiнювалися короткими й точними ударами, в яких вiдчувалася майстернiсть. Схоже, вони займалися мистецтвом бою ще з дитинства. Нора з дивною сумiшю розгубленостi, захвату та заздростi спостерiгала за безкоштовним видовищем, забувши про якихось там кольорових пегасiв. Та вона про все на свiтi забула, спостерiгаючи за цiєю битвою титанiв, настiльки професiйно виглядала ця сутичка, яку мордобоєм язик не повертався назвати. Вона й далi сидiла у верховiттi, звiдки було дуже зручно спостерiгати за розвитком подiй i подумки прикидувала хто переможе, а потiм в її головi почувся приємний хлоп′ячий голос:

«Ставки! Ставки роби!»

I вона б подумала, що це просто слуховi галюцинацiї, якби до нього не приєднався i другий голос. Теж хлоп′ячий, але трохи грубiший, він лiниво розтягував слова:

«Ага, такі бійки в них частенько бувають, і ми завжди робимо ставки, правда ж, брателло?»

«Ага, це так азартно!»

I вони навперебiй почали переконувати її поставити на когось iз хлопцiв, а самi вже вирiшили, за кого вболiватимуть: перший поставив цiлу пробiрку живої води на Джека, а другий чарiвне блюдце з яблучком на Вела.

- Свята Дiво Озiатрiс, захисти вiд глюкiв, будь така ласкава! – прошепотiла Нора, хоча не була сильно набожною.

«Це хто глюки?! Ми глюки?! – нiби як обурився перший голос. – Та ти голову поверни! – вона повернула, з елементарної цiкавостi, але нічого не побачила. – Та не в той бiк!»