Знайомство

-Ти порушив мiй сон.

-I що?

-Бiжи, нещасний, бiжи.

З приємного забуття Нору вирвав веселий i аж надто гучний голос якогось смертника. Зусиллям волi дiвчина розлiпила важкi повiки i побачила перед собою сiру шерсть на боцi вовка, обiймаючи якого й заснула напередоднi ввечерi. Примарна надiя на те, що їй усе приснилося померла в муках. Небуття тобi пухом, Надю. Перевела погляд сонних очей на морду звiра i побачила, що вiн напружено дивиться кудись лiворуч вiд себе в той час, як Нора лежала справа. Дiвчина трохи припiднялася на лiктi, щоб непомiтно визирнути з-за вовка, вiдчайдушно борячись зi сном, який не бажав вiдпускати її зi своїх лещат. Але цiкавiсть її швидко загризе i кiсточок не залишить, якщо вона не побачить що ж там коїться.

А побачила вона якогось хлопця чотирнадцяти-п'ятнадцяти рокiв на вигляд, який розкидував навколо себе велетенськi шматки м'яса з двох вражаючих своїми розмiрами вiдер, годуючи вовкiв i перiодично погладжуючи по загривку або чухаючи за вухом то одного звiра, то iншого та розмовляючи з ними, нiби з давнiми друзями. I (о диво!) вовки дивилися на нього з обожнюванням… А потiм дивний хлопчина подивився на вожака зграї, за яким розляглася Нора, i оторопiло завмер, помiтивши дiвчину. Вiн був настiльки ошелешеним, що один з дуже голодних (а, може, аж надто нахабних i ненажерливих) сiрих особин забрав прямо з його руки особливо великий шматок м'яса, яким вiн, вочевидь, хотiв пригостити вожака. Хлопець цього навiть не помiтив. Ситуацiя настiльки розвеселила Нору, що та не стрималась i голосно засмiялась, а потiм спiймала молебний погляд вовка, який ще й досi вiд неї не вiдходив, мабуть, хвилюючись за неї.

- Ну, йди вже, голодна душа, - пересмiявшись, сказала вона вожаку, бо його погляд мiг розчулити серце кожного. Вiн пiднявся i пiшов доїдати рештки снiданку. За цi декiлька секунд незнайомець трохи вiдiйшов вiд шоку i вже з немалою цiкавiстю спостерiгав за дiями Елеанори.

Дiвчина встала, потягнулася, солодко позiхнула, навiть не прикриваючи рота долонею – лiньки було, та направилась до струмка, який протiкав десь в п'яти метрах вiд неї, щоб змити з обличчя рештки сну i бруд, все-таки вона спала на землi, а не на пуховiй перинi цiєї ночi.

- Привiт, - дружелюбно привiталася Нора з хлопцем, коли закiнчила воднi процедури, i вже з бiльш осмисленим поглядом повернулась до новоприбулого.

- Привiт, - сказав у вiдповiдь незнайомець.

Нора пiдiйшла ближче до хлопця i, згадавши про манери, якi не без титанiчних зусиль вклала в неї Елiза, представилась. Не забувала вона i про привiтну усмiшку вiд вуха до вуха.

- Я Нора.

- А я Джек, - усмiхнувся у вiдповiдь хлопець, зацiкавлено розглядаючи її з нiг до голови, як i дiвчина його. Говорив вiн з дивним акцентом, гортано вимовляючи слова.

Джек був лише трiшечки вищим за неї, мав злегка кучеряве темно-русе волосся до плечей, веселi й цiкавi ясно-зеленi очi, смуглу загорiлу шкiру i щиру сяйливу усмiшку. Вiн здавався їй дуже доброю людиною… Стоп, людиною? Та нiяка вiн не людина, а перевертень! Вона зрозумiла це щойно вiдчула його запах, досить приємний, до речi. Вiд нього пахло щойно зiрваними з дерева свiжими фруктами, ясним сонячним днем i водночас дощем. Загалом, вона вирiшила довiряти цьому незнайомцю, бо чуйка ще нiколи не пiдводила, але спершу необхiдно дещо визначити. Взагалi, аромат його бiльш за все асоцiювався з лiтом, але не це головне, а те, що вона вiдчула дещо рiзкуватi нотки, якi були властивi лише їм з Елiзою.

- Ти перевертень?! – вони викрикнули цi слова одночасно. Вона – шоковано та насторожено, вiн – здивовано та заiнтриговано.

- Так, - знову вони сказали в унiсон, що змусило їх весело засмiятися.

Джек почав так прискiпливо розглядати Нору, що їй якось навiть незручно стало, а такого на її пам'ятi ще нiразу не було. Навiть коли вона вислуховувала чергову нотацiю вiд Елiзи, Нора не визнавала себе винною до останнього, виправдовуючись поганим характером та любов′ю свого, гм, сiдалища до пригод, а тут диви як зашарiлася. А всьому виною цi його очi, якi, здавалося, дивилися в саму душу, але були добрими й трохи насмiшливими. Само собою зрозумiло, вона не показала емоцiй, а почала не менш прискiпливо розглядати Джека. В цiй дуелi поглядiв, яка тривала не менше п'яти хвилин, на її сором перемiг хлопець. Втiм Нора виправдовувала себе тим, що запитань у неї було значно бiльше, нiж у незнайомця, а терпiння менше. Жалюгiднi виправдання. I спитала його, вiдвiвши погляд та насупившись, цим самим програвши протистояння поглядiв:

- А звiдки ти тут взявся?

- Через портал, а що? – буденно вiдповiв хлопчина, невдало приховуючи переможний блиск в очах.

- Через портал?! – здивуванню Нори не було меж. – Але ж вiдкривати портали вмiють лише найсильнiшi та найобдарованiшi маги i чаклунки!

- Що? Хто тобi це сказав? – дещо сконфужено запитав вiн.

- Неважливо, - насупилась Нора пiд його насмiшливим поглядом.

- Гм, ти дещо вiдстала вiд життя. Вже близько двох рокiв прокладати портали можуть усi, в кого є хоча б крапля магiчного дару або ж зайвi п′ять золотих. Варто лише сходити в крамничку з амулетами-накопичувачами, в якi маги вкладають зайву енергiю. Але не кожен може собi дозволити придбати такий, тому люди зазвичай наймають мага, який спецiалiзується на порталах i роздiляють платню за його послуги порiвну. Так виходить на кiлька монет дешевше. Але менi пощастило, що в мене є друг, який знає про портали все, i йому, навiдмiну вiд мене вже давно виповнилось п'ятнадцять. От я й попросив його перекинути мене сюди, бо я вже давно не вiдвiдував своїх чотирилапих друзiв, - вiн вказав на вовкiв. – Але вже до кiнця цього мiсяця менi виповниться п'ятнадцять, i я сам зможу дати собi раду. Буду робити рiзнi магiчнi фокуси, особливо коли почну навчання в магiчнiй академiї.