Незванi гостi

Немає нiчого гiршого, нiж коли твоя паранойя

виявляється вiдмiнно працюючою iнтуїцiєю.

- Норо, - тихо промовляє нiжний i лагiдний жiночий голос, - вставай!

Але дiвчина, яка лежала в лiжку повнiстю загорнута в теплу картату ковдру i вухом не повела. Не отримавши анiякiсiнького результату тихими вмовляннями, Елiза почала штурхати свою пiдопiчну, яка не бажала розплющувати очi або хоча б подати знак, що вона вже не спить, хоча вже ледь стримує усмiшку, а вставати не хоче чисто з причини поганого характеру. Так, характер її став ще більш складним через близьку ініціацію.

Пiсля кiлькох хвилин штурхань, насильно зiрваної безжалiсними руками Елiзи ковдри та довгих вмовлянь, якi, чесно кажучи, не принесли жодного результату, у світловолосої жiнки увiрвався терпець i вона пригрозила рудоволосiй макiвцi своєї пiдопiчної (бо та не забажала повернутися до неї обличчям, трохи побоюючись за свiй нiс, який Елiза мала звичку закривати двома пальцями з метою розбудити свою соню).

- Елеаноро, не змушуй мене з самого ранку псувати нам обом настрiй i обливати тебе водою, як минуого тижня! – нiякого результату. – От тiльки цього разу вона буде з крижаного гiрського струмка...

А ось пiсля останнiх погрозливих слiв дiвчина широко розплющила свої ясно-зеленi, як перше весняне листя, очi, солодко потягнулася, нiби кiшка, позiхнула i сiла в лiжку, ображено схрестивши на грудях руки i надувши щоки, нiби мала дитина.

- З тобою не можна нормально поспати, - пробурчала сонна й розтрiпана дiвчина.

- Яке спати? – Щиро здивувалась Елiза. – Вже сьома ранку! – Вона завжди прокидалась рано, рiвно за пiвгодини до свiтанку, тому нiяк не могла збагнути як можна спати довше, нiж до шостої. А Нора на це тяжко зiтхнула i плюхнулась назад в лiжко, яке зустрiло її таким гостинним теплом. – А зараз приводь себе до ладу i йди допомагати менi готувати снiданок… Заперечення не приймаються! – додала жiнка, випереджаючи повний болю стогiн, на який не звернула нiякої уваги, бо вже давно планувала навчити свою невгамовну пiдопiчну готувати, але та успiшно уникала урокiв кулiнарiї вже протягом декiлькох мiсяцiв! – I не стогни так тяжко! Тобi ще тиждень i виповниться п'ятнадцять, а ти ще жодного разу i ножа в руки не брала!

- По-перше, п'ятнадцять менi виповнеться аж через одинадцять днiв, враховуючи сьогоднішній, а по-друге, я брала в руки нiж, - усе це вона сказала з вкрай ображеним виразом обличчя, чим викликала ще одну повну любовi усмiшку Елiзи.

- Хiба що коли з дерева фiгурки вирiзала, - єхидно сказала жiнка, за що й поплатилась, отримавши по головi величенькою такою подушкою. Вона весело засмiялась, обливши свою пiдопiчну водою, успiшно телепортованою з гiрського струмка просто на голову Нори, яка ще не до кiнця прокинулась. Та заверещала i пiдскочила, нiби її блискавкою вдарило. Лiз пiдленько так посмiхаючись, рятувалась втечею на кухню вiд обуреної такою наглiстю Елеанори, яка на даний момент мала жалюгiдний вигляд: вся мокра, скуйовджена i зла, сидить на такому ж мокрому, як i вона сама лiжку та ображено поглядає на вiдверто кепкуючу Елiзу, а та пiдлила ще масла в вогонь, сказавши вже на пiдходi до дверей:

- Чекаю тебе через п'ять хвилин на кухнi! I ти так зараз на руду та мокру бiлку схожа! – Цього вже дiвчина степiти не могла i зпересердя кинула в неї другою подушкою. Правда Лiз вже звикла до подiбних пробуджень i  дiсталася до дверей в один стрибок, та ще й  встигла їх закрити перед самою подушкою, тож остання врiзалась не в золотоволосу голiвку Елiзи, як того хотiла Нора, а в нi в чому не виннi дверi.

Ще один повний болю i вiдчаю стогiн i дiвчина, проклинаючи все на свiтi, пiдiймається з вже не такого теплого i зручного лiжка з тiєї простої причини, що воно було мокрющим, а Елеанора разом з ним. Якби тут було сухо, її б клiщами звiдти в такий раннiй час не витягли (канiкули ж!!!).

Вона похмуро пiдiйшла до невеликої шафки з одягом, дiстала весь убогий вмiст i почала кретично оглядати своє багатство. Нi на одних, нi на других штанях вже жвого мiсця не лишилось пiсля її подвигiв у лiсi. Вона ж бо на полювання мусить ходити два-три рази в тиждень, треба ж щось їсти, а цiни на дичину в селi значно пiдвищились в зв'язку з тим, що багато звiрiв за невiдомих причин кудись подiлися, але не це головне, а те, що  розкупали м'ясо дуже швидко. От i змушена Нора бiгати бозна-куди щоб три-чотири кролика вполювати (ну не вегетерiанцями ж ставати!). Але цi її самопожертви явно не прийшлись до душi її одягу, особливо улюбленим сорочкам вiльного крою та бриджам трохи далi колiна. Вона з тяжким зiтханням вирiшила, що ними вже навiть пiдлогу мити не можна (дiрка на дiрці, чесне слово), i кинула їх в куток щоб не бачити жахливо подертого улюбленого одягу.

Потiм вона перевела погляд на те, що залишилося i їй стало погано. Прямо дуже погано. На лiжку лежало три сукнi в жахливому виглядi. Ще б пак, вона ж їх не жалiла, одягаючи в тi днi, коли звичний одяг сушився пiсля прання. От i розплачуйся!

«Що ж виберу, мабуть, найчистiшу i найцiлiшу, наскiльки це можливо, i дiло з кiнцем,» - подумала дiвчина i прийнялась оцiнювати маштаби ушкоджень.

На коричневiй сукнi була велетенська дiрка десь в районi пупа, яку як не старайся, замаскувати без шиття не вийде, а шити вона не лише не любила, а й не вмiла, тож склала її  назад до шафи. У другої, темно-зеленої, не вистачало одного рукава. «Ну, з цiєю проблемою я розберуся швидко.» Вирiшила Нора i безжалiсно вiдiрвала другий рукав. Вийшло непогано. Потiм вона подивилася на свiтло-сiру, яка була майже повнiстю фiолетова вiд плям шовковицi, на яку в той день їй припекло залiзти i впасти з неї спиною на землю, та ще й прямо в опалi ягоди. План з приховування вiд Елiзи на певний час цiєї самої сукнi вона розробляла двi години, ласуючи шовковицею на гiлцi, нiби якийсь аж надто гiгантський горобець, але приховати iстину їй таки вдалося i вона заховала докази своєї шкоди подалi в шафу.