Про невдалі жарти

Мене звали мрiї, пригоди, великi справи,

але диван кричав голоснiше вiд усiх.

Пробудження буває різним. Це Нора знала ще з дитинства. Приємним, коли лежиш собі в ліжечку і ніхто тебе не будить, не смикає і не бубонить у тебе над вухом. Тоді тобі надають таку рідкісну можливість солодко виспатися. Але також воно буває вкрай неприємним, коли, скажімо, на тебе виливають відро холодної води. Може воно бути легким, якщо ліг ще о дев'ятій вечора і спав усю ніч як убитий, а може видатися і важким, коли протягом часу, який відведений для сну ти безсовісно читав якусь цікаву історію або ж готувався до екзаменів. А ще буває такий вид пробудження який називається «Запізнююсь!», і багатьом він видається найгіршим з усіх можливих.

На щастя, зранку Нору розбудили лише крики й гучний регіт в коридорі, які були цілющим бальзамом для її мстивості та гордості. Може, хтось подумає, що робити капості істотам, які стали для неї друзями, погано, але її темна сторона прагнула дій.

Що ж, все по черзі.

Позавчора вечір пройшов цілком спокійно: Нора з Таєю мирно дійшли до потрібного будинку, під яким вже стовбичили Джек з Велом, підібрали хлопців, вислухали нудні нотації Вела про те, що запізнюватися – погано, і зайшли до оселі Мерклерів (Мерклер, якщо хто не зрозумів, - це прізвище Таї). Там вони познайомились з батьками своєї чорно-білої подруги та з її старшою на три роки сестрою. В Таїній родині всі були дуже приємними пророками, тож Нора щиро їх усіх полюбила (що, втім, не завадило їй спричиняти різні неприємності в домі Мерклерів, про які йтиметься пізніше). Після знайомства вони дружно повечеряли, прийняли ванну і лягли спати.

Того дня Нора була занадто втомлена, щоб втілювати свій підступний план, і з думкою "хай ще трохи поживуть", навіяною жалісливою Оптимісткою, вляглася спати. Вирубилась вона одразу, і, на щастя, її сон не порушували всілякі там замасковані хлопці з нечистю.

Наступного дня, на щастя для всіх мешканців будинку, її ніхто не будив, адже помста за порушення солодкого сну без сновидінь була б жахливою! Загалом, прокинулася Нора десь аж під обід, щаслива і повна енергії для нових досягнень. Вдягнула простенькі бриджі з блузою та легкий шкіряний корсет зі зручною шнурівкою спереду. Поглянувши в дзеркало, дівчина залишилась задоволена свїм виглям і в хорошому настрої пішла досліджувати своє тимчасове місце проживання. Все одно до обіду ще довго, сніданок бо вона безсовісно проспала.

«Яке блаженство не тягати на собі сукню з довгою спідницею!» - раділа Оптимістка.

«Не можу не погодитись», - усміхнувся Песиміст.

«Цікаво, в тій академії, куди ми так хочемо потрапити, є форма? – задумався Реаліст. – І якщо є, то яка?»

«Сподіваюся, не довга сукня,» - Оптимістка справно виконувала обов’язки Надії, якої трагічно не стало ще на початку цієї історії.

Будинок Мерклерів був дуже красивим та водночас практичним – нічого зайвого. Двоповерхова поруда в легких персикових тонах і з дахом трохи насиченішого, ніж загальна гама кольору. Краї даху були загнуті догори та навіть трохи закручені, бо, як розповідала Тая, пророки вірили, що в такий спосіб вони захищають себе від злих, але дуже веселих духів, що літають в повітрі. Ці духи з'їжджають з даху, ніби з гірки, і завдяки таким закрутам даху не потрапляють на подвір'я пророків.

Вікна – це окрема історія. В прямому сенсі. Кожен вітраж був шедевральним витвором мистецтва, що зображував якусь окрему, цілком несумісну з іншими історію. Можна було дивитися на картину полювання, а пройшовши до наступного вікна, ви вже дивитеся на портрет бога часу Хроноса. Поглянувши на наступний вітраж, ви знайдете красивий морський пейзаж, а за ним – миле руде лисенятко, що дивитиметься на вас наївними чорними оченятами. Кожен з вітражів був майстерної роботи і, напевне, коштував чималих грошей. Та це ще не все! Зранку, якщо вам пощастить, і ваша спальня знаходитиметься на східному боці будинку, вся кімната гратиме різноманітними барвами, ніби веселка раптом вирішила завітати на гостину. Так-так, Нора була саме такою щасливицею!

Двір перед будинком був красиво вимощений бруківкою пісочного відтінку, а від нього в усі боки розбігалися звивисті стежечки, всипані гравієм. Деякі вели в невеличкий парк з безліччю найрізноманітніших рослин неймовірної краси, де Нора провела декілька годин, насолоджуючись прекрасними запахами і спокоєм. Так, рослини там були пречудові, зібрані з різних частин світу, і всі вони були посаджені не в теплицях, а просто неба (особливості грунтів і клімату Вічнолісся, пам'ятаєте?)

З парку вона в щонайліпшому настрої та повна енергії, ледь чи не підстрибуючи, попрямувала до обідньої зали.

Там вже були всі, окрім Джека й Вела.

Нора увійшла й сіла на стілець біля Таї. Всі про щось між собою теревенили, тож Нора підтримала найцікавішу для неї розмову, яку вели пан Мерклер із трохи знудженою Таєю. Таїний тато розповідав своїй донці про академію, але було схоже, що все те Тая вже знала і не хотіла слухати одне й те ж всоте. Щойно Нора підключилася до розмови, повеселіла провидиця почала обговорювати зі своєю сестрою останні модні новинки, що, вочевидь, було для обох дівчат цікавою темою. Нора ж завдяки Таїному батькові дізналася багато нового й корисного про місце, куди прямує.

Пан Мерклер… Норі якось незручно було запитувати в нього про його титул, бо Таїний тато ще напередодні попросив звертатися до кожного в їхній дружній родині без формальностей. Так от, пан Мерклер, як і всі пророки мав у своїй зовнішності декілька провідних кольорів. В його випадку це були в однаковій кількості білий і червоний, що свідчило про те, що володів він світлою і нейтральною магією. Волосся чоловіка було не довгим, десь трохи коротшим, ніж у Джека, і акуратно зачесаним назад, що змушувало білі і червоні пасма гармонійно переплітатися між собою. Погляд у пророка був ще моторошнішим, ніж у його доньки: біла зіниця і червона райдужка на чорному тлі. Але Нора сподівалася скоро звикнути до нього. Статура у пана Мерклера була дебела, як у людини, яка регулярно вправляється з мечем, що не дивно, адже всі істоти цього світу, навіть дівчата, повинні вміти тримати зброю, щоб вижити.