Спогади

Три дні вже тримається хороший настрій.

Ой, не до добра це, не до добра.

Вона нiби переглядала своє життя в прискореному в багато разiв темпi, але це не заважало розумiти все, що коїться довкола, нiби вона читала вже вивчену назубок книжку та переглядала лише найважливiшi її сторiнки, тримаючи в голові всю інформацію.

Ось, вона ще зовсiм маленька та нiчого не розумiє. Знає лише, що її люблять i пiклуються про неї з братом. Так, у неї був брат на iм′я Рiонар, але для сiм′ї вiн був просто Рiо, такий самий зеленоокий та шкiдливий, як i вона сама, та й характери у них були схожi, однаково впертi - все повинно було бути так, як вони хотiли i не iнакше. Тримаючи своє потомство на руках, тато ще смiявся з цього приводу, казав нiби то справжнi правителi, спадкоємцi цiлого королiвства ростуть, впертi, непоступливi та запальнi, нiби червонi вогнедишнi дракони з легенд (насправдi драконiв з чисто червоним полум'ям не iснує, або ж їх так мало, що вони стали легендою). А мама, як правило, жартiвливо шикала на нього та казала, що їм є в кого вдатися, бо король ще той ящiр, усi його багатства при ньому – i родина, i замок, i власне королiвство. Вiнценосна особа i не думала ображатися, а погоджувалася з фактом особистої клептоманiї i пiдкидала дiтей вгору та ловила, заливаючись молодецьким та заразним смiхом. Через кiлька секунд дружно смiялася вже вся родина, навiть ще зовсiм маленькi немовлятка усмiхалися в усi свої два зуба.

Ось, вони з братом вже вмiють ходити, правда у хлопця виходило краще, але дiвчинка не засмучувалась, бо пiсля кожного приземлення на нiжне мiсце (ну, а яким воно ще може бути у юної принцеси?) братик пiдходив до неї i допомагав пiднятися. Дивлячись на цю зворушливу картину, навiть сувора та вимоглива бабуся розчулювалася i риси її обличчя вже не були такими кам′яними, як завжди, а в поглядi з'являлося таке рiдкiсне тепло. Ну а двiйнята, не пiдозрюючи, чим там займаються i що вiдчувають цi незрозумiлi дорослi, продовжували гуляти замком в супроводi армiї няньок та навiть декiлькох лицарiв, приставлених нiби-то для безпеки спадкоємцiв престолу, а по сутi для збереження нервових клiтин вiнценосних батькiв.

А ось, вони з братом вже тiкають вiд цих самих, для спокою приставлених… Бо дiстали!

Ось, вони стоять на досить протоптанному i такому знайомому червоному килимi в батьковiм кабiнетi та з усiх сил намагаються вдати, що щиро розкаюються в якiйсь дрібній капостi. Таке тут ставалося регулярно – кожного дня. Двійнята навіть підозрювали, що так часто, як їх, тато нікого не відчитує, навіть найнезграбніших слуг, тож килим був протоптаним головно стараннями цих двох шибеників. Король, схоже, зовсiм не вiрив зворушливо розкаяному вигляду діток, бо спершу проводив лекцiю, що розтягувалась всього лише на пiвгодини, а потiм махав рукою на «дрiбноту» та пускав далi втiлювати грандiознi плани. Він навiть не назначав покарання. Мабуть, в такi моменти король згадував себе в дитинствi (пам′ять у перевертнiв – ого-го яка!) i проводив виховнi бесiди лише для вигляду, щоб малих шрисiв не вiдправляли до його дружини, яка була запальною, як i її огненного кольору волосся, а ще дуже суворою щодо поведінки своїх дітей, тож двійнятам завжди сильно діставалося від мами, коли вона дізнавалася про їхні витівки. Жалів король Джонатан майбутніх правителів Вічного Лісу. А може, й тому він не наполягав на покаранні «дрібноти», що нiколи йому було, бiдному й заклопотаному, розбиратися з невинними витiвками дiтей, адже тодi якраз зовнiшньополiтичний конфлiкт обiцяв бути, а то i вiйна! А дiти про це й не здогадувались…

А планiв у малих шибеникiв було хоч вiдбавляй, ще б пак, з такими ентузiазмом та фантазією! Їм ще треба було стiлькох блiдих, як баншi (вісниця смерті*), а то й сама кiстлява, придворних дам перелякати до непритомностi! Як саме, спитаєте ви? А самим своїм зовнiшнiм виглядом! Цi манiрнi панi i так ледве на ногах тримаються в тугих корсетах, а тут ще й королiвськi дiтки того разу з полювання на котiв поверталися додому з таким сташним виглядом, нiби на вiйнi побували.

…Тоді в замку запанувала мода на легкi, не облягаючi сукнi. Ледi навіть перестали носити корсети…

Найчастiше двійнята не дуже забруднюються пiд час своїх забав, але тодi їм якась дика й надмiру горда та вiдчайдушна кiшка трапилась. Вочевидь, вона ще не знала, хто в замку хазяї, ну й довелось пролити свiтло на цю повну темряви душу - це вони так благородно називали бiйку Сел (так, її таки Селеною величали) з кiшкою. Рiо не брав участi, бо вони вирiшили, що двоє на одного нечесно. Почувши аргументи про душу, батько вирiшив, що вчити богослов′я трирічних дітей – абсурд, їм ще рано, і викреслив цей предмет з розкладу двійнят. Правда, це сталося пiсля грандiозної сварки з дружиною. «Дрiбноту» пiсля цього iнциденту ще цiлих два днi в замку не чули й не бачили, бо двiйнята думали важку думу: як позбавитись i решти нудних урокiв. Замок в цей час зiтхнув з полегшенням, вiдпочиваючи вiд терору маленьких шрисiв. Втiм щастя їхнє було недовгим…

Також двiйнята вважали своїм обов'язком капостити не в мiру нервовим кухаркам, здiйснюючи стратегiчнi напади на на їхню, здавалося, неприступну фортецю – кухню. Але це ще квiточки... У малих шрисiв був справжнiй заклятий ворог – няньки, i вони пiдкидували в постiль поважним дамам землю, мишок, вужикiв чи ще чого гiршого.

Весь замок тихо вив вунiсон з лiсними вовками вiд невинних, на думку самих дiтей, пустощiв, хоча з перевертнiв-вовкiв тут були лише король, його брат, який приїхав зi своєю сiм'єю ненадовго погостювати, та королева-мати. Проте, цей факт, здається, нiкого не бентежив.