Нарештi воля!

Як краса врятує свiт, якщо вона тiльки

те й робить, що вимагає жертв?

Прокинувшись, Нора почувалася зголоднiлою i сонною, а тому й злою на увесь бiлий свiт. У неї взагалi було таке враження, що вона очей не зiмкнула, така втомлена була дiвчина. Поки намагалася прийти до тями пiсля рiзкого пробудження вiд ну дуже короткого i неспокiйного сну, їх усiх вивели з вiддiлку. Ну, як вивели, насправдi просто виставили за дверi i, сказавши йти на всi чотири сторони, і смачно хлопнули за їхнiми спинами дверима. Видно, Нора пропустила щось важливе i дуже цiкаве. Вона запитально глянула на своїх сусiдiв по камерi, але тi лише загадково усмiхалися, дивлячись куди завгодно, але не на Нору. Хоча всi їхнi старання здаватися невинними були марними, бо дiвчина таки помiтила злорадний блиск в їхнiх очах.

«Я-а-асно, значить, має мiсце колективна змова… Помста за те, що я заснула i залишила вас вiддуватися? Бунт, так?! – прищурилась Нора. – А я ж вас зцiлювала, невдячнi ви! Але я не така слабка, як ви гадаєте! Назло вам усiм я переборю цiкавiсть!»

- Ой, я так зголоднiв, що зараз за милу душу й гiдру б злопав, - казав Джек, закинувши руки за голову.

- Ага, - пiдтримав друга Вел, - нас же не потрудились хоча б раз погодувати.

- Ну й валiть собi до лiсу. Може, там ще та вогнедишна тварюка бiгає, i там вже одне з двох, або ви її, або вона вас, - пробурчала все ще сонна Нора. Так, вона була зла i смертельно ображена.

Всi здивовано глянули на неї. Всi, крiм Джека, який дивився на неї з розумiнням.

«Засунь своє розумiння собi в… Я б сказала, та, боюся, так далеко не запхнеш,» - зло думала Нора дорогою до фонтану з чистою, не застояною водою з метою вмитися, щоб бодай сон пройшов.

- Ну, нас врятували, це вже добре, - життєрадiсно усмiхнувся вже майже вечiрньому небу Джек. I звiдки, цiкаво, такий оптимiзм?! – Як же добре опинитися на волi!

- Ти пробув у кiмнатi перед допитом всього пiвдня, радiй, нам пощастило, iншi й кiлька дiб вiдсидiти нi за що можуть, - меланхолiчно повiдомила Тая.

- Що?! – в один голос перепитали Вел i Джек, Норi наразi було не до того, вона саме з силою терла обличчя мокрими долонями, а Лiа просто вже все це знала. А от хлопцям вже треба було повзати по брукiвцi i шукати свої щелепи, якi кудись покотилися.

- Тобто свiдкам треба провести там декiлька дiб? – перепитав Джек, зазираючи Таї в очi.

- Ага, тато все ламає голову над тим, як би покращити роботу правоохоронних органiв, але поки що генiальнi iдеї не йдуть, - насупилась Тая. – Та й населення якесь дивне, хоче жити добре, але нiчого для цього не робить.

- Нiчого, - обiйняла Лiа провидицю за плечi, - до того, як твiй тато посів пост мера, все було набагато гiрше. Повiр, ми всi вдячнi йому за його працю.

- Ой, тiльки не треба заливати про вдячнiсть населення, - скривилася нiби середа на п'ятницю Тая i стиснула кулаки так, що нафарбованi нiгтi просто таки впивалися в шкiру долонь. – Iстоти швидко звикають до хорошого i до змiн в кращий бiк швидко втрачають iнтерес, хоча будуть довго i зi смаком обговорювати помилки iнших, особливо якщо це помилки правлiння. Що б не робив мiй батько, громадяни завжди будуть невдоволенi його роботою. Така вже є природа iстот, стати на мiсце iншого для них занадто складно. Але я нi в якому разi їх не осуджую, боронь Боже! Просто така вже наша природа, хай то буде ельф чи гном, перевертень чи дракон, пророк чи людина. Проте, в усiй цiй сiрiй масi iнодi з'являються ось такi щирi, вiдвертi та незiпсованi особистостi, як ти, Лiа, але їх дуже мало, на жаль.

Лiа почервонiла вiд таких слiв подруги i опустила погляд, склавши руки в замочок так сильно, що аж пальцi побiлiли.

Джек iз Велом дивилися на Таю з таким розумiнням, що було видно – вони самі стикалися з тим, про що казала провидиця.

«Здається, вона не раз мiркувала на цю тему, - подумала Нора дивлячись на провидицю. – I батька свого згадала. Схоже, вiн тут значна "шишка". Може, це вiн нас так швидко з в'язницi витягнув? Цiкаво, а хто вiн? Тая, судячи з її тону, ним захоплюється. Але що ж з нею сталося, що вона така серйозна i розсудлива? Може, Джека розпитати?.. Хоча, це не моя справа! Захоче – розповiсть, нема чого лiзти в чуже минуле, тут би зi своїм розiбратися… До речi, про моє минуле, я тут все гнала з голови одну думку, але бiльше вiдкладувати це не можна.»

Тут в її пам'ятi стали чiтко звучати слова тих двох, якi й заварили всю кашу.

«Ми вже дев'ять рокiв шукаємо одну юну дiвчину… Зеленi очi, гарненьке личко, руде волосся… Елiзабет Iскра, донька Елеанори Лiассор, зведеної сестри покiйного короля Вiчного Лiсу… Опiкунка для шестирiчної принцеси… Селена Джесiка Рень'єр… Зустрiнемось в академiї, Селено…»

- Невже… - пробурмотiла дiвчина, вхопившись за бортик фонтану. – Невже я… Бути того не може!

- Ти що там бурмочиш собi пiд носа? Нам теж цiкаво, - увiрвався в її думки веселий голос Джека.

Нора виринула iз самої себе i наштовхнулася на занепокоєний погляд зелених очей. Все вiн чудово почув, от лишень навiщо глухим прикидуватися?