Божевiльний день продовжується!

Багато хто каже, що я нелогiчна.

Це не так, хоча це й правда.

I ось, зараз вони сидять в якiйсь темнiй кiмнатi з непривiтними кам'яними стiнами i всього двома низькими лавами, якi стояли одна навпроти одної.  Загалом iстот в кiмнатi було шестеро: Нора, Вел, Джек, Тая, Лiа i Її Величнiсть Панiка. Останнiй пiддавались усi потроху, просто дехто вмiв її майстерно приховувати, а решта – нi. До таких ось безхребетних невдах вiдносилася i наша ельфiйка, чиї завивання, на радiсть усiм присутнiм, припинилися, а то мiзки вже плавилися, чесне слово! Тож панiкували всi. Усi крiм Нори, яка з пофiгiстичним виразом обличчя, близьким до Таїного, клювала носом, плюючи з високої-превисокої скелi на всi земнi проблеми. Ну, а як ви думали? Будь-яке зiлля потребує частини життєвої енергiї зiллєвара, i об'єм цієї сили залежить вiд потужностi потрiбного зiлля. В своє Нора вбухала майже половину своїх сил (на цей запас можна було б зготувати шiсть рiзних видiв зiлля, це так, щоб ви розумiли, наскiльки воно потужне), тож в iдеалi їй треба поспати хоча б годин двадцять, а ще добряче попоїсти, аби вiдновити сили.

- Норо, що з тобою?

Це Вел пiдiйшов i, присiвши навпочiпки, занепокоєно розглядав Норине обличчя. Дiвчина вимучено усмiхнулася, з усiх сил намагаючись вдавати, що вона повна сил та енергiї. Судячи з вимогливого погляду Вела, вiн навiть не помiтив її потуг. Як не дивно, вона не вiдчувала анi роздратування, анi збентеження, i їй навiть не хотiлося покусати хлопця за надмiрну турботу. Мабуть цi троє, а ще Лiя, остаточно увiйшли в її френдзону.

- Нiчого, - вийшло трохи хрипко через довгу мовчанку, тож вона вiдкашлялась, прочищаючи горло, - просто зiлля багато сил забрало.

- I не дивно, зварити зiлля, яке рятує вiд смертельної отрути, антидоту до якої не можуть вигадати вже рокiв десять, з самого моменту її появи, - криво i якось сумно посмiхнувся Вел. – Я вже з життям попрощався, Руденька.

- Я теж, - додав все ще блiдий i втомлений Джек. Ну так, йому тут бiльше всiх дiсталося.

- Я не знала, що саме це за отрута, бо ще не зустрiчала такої, але моя опiкунка була генiєм своєї справи i часто експериментувала, - зi щирим захопленням розповiдала Нора, аби не заснути. – Якось мене розбудили її крики з кухнi (саме там вона найчастiше працювала над своїми зiллями), ну я й пiшла дiзнатися, що ж там такого цiкавого сталося. Тодi вона дала менi листочок з рецептом зiлля, на якому дуже важко було хоча б щось розiбрати – вiн був увесь заляпаний чимось пiдозрiлим i рiзнокольоровим. Вона працювала над цим рецептом вже роки три, сказала вивчити його назубок i нiколи не збувати. Як же вона тодi сказала?.. «Унiверсальний антидот для дев'яноста п'яти отрут зi ста, що в моїй колекцiї!» У неї ще очi тодi так горiли, що аж моторошно було. Потiм вона його ще вдосконанила до стовiдсоткового показника, а її колекцiя постiйно поповнювалася… Це зiлля – єдине, що спало менi на думкув ту мить.

А потiм Вел, який вже стояв на ногах, підпираючи спиною холодну стiну, зiгнувся навпiл вiд смiху.

Нора нерозумiюче подивилася на Джека, той у вiдповiдь на її погляд знизав плечима і покрутив вказівним пальцем біля виска, дивлячись на друга так, нiби вiн носив якусь заразну i дуже небезпечну хворобу, навiть вiдсунувся вiд Чорноволосика подалi на лавцi. Нора його розумiла, не кожного дня можна побачити, як цей живий айсберг так регоче. I з чого, цiкаво?

- Нервове, мабуть, - фiлософськи мовила Лiа, спостерiгаючи за тим, як Вел, витираючи сльози смiху, сповзає по стiночцi на пiдлогу.

- Найкращi зiллєвари Вiчнолiсся – ха-ха! – вже десять рокiв ламають голову над антидотом до цiєї отрути – ха-ха, ой, не можу! – а його вже вигадала якась жiнка, цiлитель без iменi з такої глушi, що її навiть на картах не позначено! Ха-ха-ха! – крiзь смiх говорив Вел, а потiм взагалi заржав, iнакше цей смiх назвати не можна було. Пiзнiше друга пiдтримав i Джек…

- Iстерика, - меланхолiйно конститувала факт Тая, пересiдаючи на лавку до Нори з Лiєю, бо Джек розлiгся на тiй, де щойно сидiла провидиця. - А кажуть ще, що дiвчата iстерички. Брехня i наклеп!

- А може, це побiчний ефект? – пофігістично запитала Лiа, дивлячись на Нору. Нора теж була спокiйна, як слон, а ще втомлена, нiби увесь день працювала не покладаючи рук, i бажала лише одного: аби її нарештi лишили в спокої. Ба нi, перекусити теж не завадило б.

- Нi, - буркнула крiзь сон Нора, - у того зiлля жодного побiчного ефекту.

- Я-а-асно, значить таки iстерика.

- Схоже, я таки переборщила iз заспокiйливим, - задумливо дивилася Тая на Лiю так, нiби хiрург на експериментально прооперованого хворого.

Нора чесно боролася зi сном до останнього, але втома взяла своє i, пробурмотiвши, що засне всього на п'ять хвилиночок, вирубилася, поклавши голову на колiна Таї, а ноги – Лiї. Дiвчата нiби-то проти не були. Замiсть колискової їй був iстеричний смiх хлопцiв, замiсть лiжечка – нари.

«Весело я все-таки живу.»

***

Снилися їй гори. Нi, не такi, як в Леогор'ї, там вони мирнi, відносно пологi, зеленi вiд густої рослинностi. Це ж були iншi гори, яких вона ще нiколи не бачила. Похмурi пейзажi. Сiрi крутi скелi. Темне й низьке небо в густих чорно-синiх хмарах. Вечiр. Жодної свiтлої рослинки чи тваринки не прижилося в цьому мертвому мiсцi, навкруги росли самi лиш отруйнi чагарi, а в небi, пiд темними хмарами лiтали вивiрни, ящiрки, якi живуть переважно на болотах, а харчуються, визбируючи падаль. Звiдусiль долинали голоси нечистi, а ще можна було почути звiрiв та людей, душi яких вже давно покинули наш свiт, але тiла їхнi всупереч всяким законам всесвiту продовжували рухатися. То була нежить. Десь далеко внизу моторошно завивав на однiй нотi вовкулака, збожеволiлий перевертень, який колись втратив свою другу половинку, свою пару, i вже нiколи не зможе стати таким, як ранiше. Його самотнiй голос пiдтримала й iнша нечисть, яка знаходилась тут. Багацько ж її тут розвелося! Непривiтнiсть, сум та страх перед невiдомим, недослiдженим розумними расами, а отже й небезпечним – ось що тут панувало.