В крамницi Лiарель

Якщо дружина – шопоголiк, то чоловiк, як правило, голопопик.

- За що менi це?! – схлипувала Лiа, ельфiйка i Норина подруга по нещастю.

«О, ще одна любителька риторичних запитань! – радiсно заплескала в долоньки Оптимiстка. – Будемо дружити!»

Песимiст з Реалiстом скептично перезирнулися i перевернули очi.

- За все хороше, - похмуро вiдповiв Джек. Так, гірка доленька і його не пощадила. – I досить хникати. Тає, ти ж там вмiєш iстот заспокоювати, то зроби щось i з Лiєю.

- Ага, - Таї було, як завжди, глибоко паралельно до всього, що творилось навколо, але вона таки пошаманила якось над Лiєю, i (нарештi!) стало тихо. Нора скосила очi на ельфійку, яка тепер мала такий самий пофiгiстичний вираз обличчя, як i провидиця. От i добре, хоч мовчить, а то ж весь час завивала: «Нам всiм кiнець!», «Чому саме я?!» або «За що?!», ну i так далi. Нора перевела погляд на Таю i самими губами промовила: «Спасибi». Та ледь помiтно усмiхнулась i кивнула.

Хочете знати, чому Лiа така перелякана, хто вона така i звiдки взагалi взялася в цiй iсторiї? Читайте далi.

Загалом, починалося все бiльш-менш нормально, Нора аж дивувалася, як усе гладенько проходить. Вони вийшли з готелю о п'ятiй ранку, перед цим залишивши записку, притиснуту цукеркою, для власницi готелю: «Дякую за гостиннiсть». Потiм поїли в якомусь дуже ранньому кафе, як i збиралися. Там обговорили деякi моменти, наприклад, хто куди прямує. Виявилося, що їм чотирьом по дорозi, бо всi вони хотiли потрапити до академiї в столицi, куди, до речi, можна дiстатися трьома способами: на дирижаблi, порталом або ж на вiзку з конями. Останнiй варiант вiдхилили одразу i одностайно з причини незручностi. Уявiть лишень! Декiлька днiв протрястися по не найбезпечнiших дорогах, якi, за словами русалки, кишать нечистю! Другий та перший варiанти пiдходили обидва, тож вони вирiшили обирати з-помiж них. Трохи посперечавшись, друзі таки зупинилися на дирижаблi: практично, зручно, красиво i навiть трохи романтично.

Вел, до речi, досi не мiг чаклувати i ще мiнiмум тиждень йому потрiбно на вiдновлення резерву, бо крiм того порталу й маячка цей самовпевнений йолоп витратив увесь свiй золотий запас на замiтання слiдiв, аби нi гiдра, нi переслiдувачi Нори не змогли їх знайти. До речi, у дiвчини були пiдозри, що гiдра та тi люди, якi вбили Лiз, якось пов'язанi. Ну не могла гiдра нi з того нi з сього погнатися саме за нею, хоча, може, це всього лише її паранойя, не бiльше, не менше. Як би там не було, але вона залишила свої думки при собi.

Коли друзi пiшли купувати бiлети, то їх спiткав перший облом. Всi бiлети до столицi на найближчi шiсть днiв були вже розпроданi чи заброньованi.

«I чого ото цим iстотам кудись їхати?! – розлючено думала Нора. Її чомусь зараз кожна дрібничка бісила. Може, через близьку ініціацію? – Нi, щоб вдома посидiти, чайку попити! Так нi-бо, треба всiм гуртом в столицю пертися, i не давати чесним перевертням з провидецею туди дiстатися! Що за облом!»

Тодi Тая, єдина спокiйна і раціональна iстота в їхнiй компанiї, великодушно запропонувала їм трьом пожити в себе, її домашнi не будуть проти. Норi з хлопцями не лишалося нiчого, крiм як погодитись.

- От тiльки тобi, Норо, треба придбати щось пристойне, а то набридло вже дивитись на тебе в цьому лахмiттi, - Тая вказла на рештки Нориної сукнi.

Хлопцi у вiдповiдь перевернули очi i понуро поплелися за Таєю, яка сказала, що знає чудовий магазин з помiркованими цiнами. Вони лавiрували серед людей, нiби кораблi обходили пiдводнi скелi, тобто не дуже вмiло i з деякими втратами команди. Простiше кажучи, хлопцi вiдсiялися десь бiля крамниць зi зброєю, а от Нора, на жаль, не могла вчинити так само, бо Тая вже взяла її пiд руку i на буксирi потягнула в лише їй вiдомому напрямку. Були у Нори неяснi пiдозри, що дарма вона не придбала одяг вчора сама. На цю думку її наштовхували очi провидицi, якi палали азартом, а ще дівчина почала здогадуватись, чому хлопцi злиняли по-тихому…

Зайшовши до крамницi, Тая мило привiталася з продавчинею, мабуть, вони давно вже з нею знайомi. А Нора взагалi не встигла нiчого нi сказати, нi побачити, так як її одразу ж потягнули до манекенів з сукнями на будь-який колiр та смак. Тут були i довгi, до самої пiдлоги, i зовсiм короткi, вище колiн («Не знала, що такi носять!»), i пишнi, i обтягуючi, i скромнi, i досить вiдкритi… Загалом, очi розбiгалися вiд такого рiзноманiття. Тая всадила дещо контужену Нору в зручне крiсло, а сама почала носитися по всьому магазину i обирати сукнi, буркочучи собi пiд носа щось типу «це вже давним-давно нiхто не носить», «гм, а на це варто звернути увагу, хоча, тут занадто багато блискiток, не пiде» чи щось подiбне до цього.

- Прийшли, аби поновити гардероб?

Нора аж пiдскочила в крiслi, не очiкуючи нiкого почути.

«Ну, не можна ж так лякати!» - пробило на емоцiї Реалiста.

«Ага, - пiдтакнув Песимiст. – А якби в нас серце слабеньке було?!»

- Так, - якомога спокiйнiше вiдказала Нора.

- Вибачте, якщо налякала, - мелодiйним i дзвiнким голосом вибачилась продавчиня. – Тиха хода – особливiсть моєї раси, і вона, чесно кажучи, приносить менi багато клопоту.