Пролог

В темнi часи добре видно свiтлих людей.

Ремарк

Для Елiзи це був цiлком звичайний, не затьмарений раптовими неприємностями, початок погожого червневого ранку. Вона, як завжди, прокинулась ще вдосвiта, коли сонце ще не показало себе світові, а навіть найвідповідальніші півні ще сплять на своїх сідалах. Дівчина прокрутилась ще десь пiвгодини в лiжку, чекаючи свiтанку, а потiм вона встала, заплела золоте, нiби ранкове сонячне промiння, волосся в акуратний хвiст, перев'язавши його яскраво-червоною стрiчкою, вмила бiле, рум'яне та, на думку багатьох чоловіків з її селища, досить привабливе обличчя холодною водою, одягнула зручну коричневу з бiлими вставками сукню i вийшла на кухню. Там вона заварила собi чашку гарячого чаю з ароматних лiсових трав i сiла за міцний дубовий стiл, застелений бiлою скатертиною.

Вона вже випила бiльше половини чашки, коли щось сталося (адже ми не говорили б про Елізабет Іскру в цій історії, якби з нею нічого не траплялося, і життя її йшло собі так, як завжди, без пригод). Її переповнило дивне досi невiдоме їй почуття. Дівчині потрiбно було в лiс, i швидко. Елiза рiзко пiдскочила, розливши рештки чаю на бiлоснiжне полотно скатертини та пiдлогу. Вона цього навіть не помiтила, бо вже з усiх нiг мчала до Таємничого лiсу.

Її нiби щось тягнуло все далi й далi в хащi. Жiнка iнтуїтивно вiдчувала, що їй потрiбно туди дiстатися якомога швидше, iнакше станеться бiда. Куди вона, власне, йде Елiза зрозумiла на пiвдорозi до мiсця призначення. Її тягнуло до центру лiсу, в мiсця, де водиться найбiльше вовчих зграй i куди вона так рiдко забрiдала, але вже звикла довiряти своїй iнтуїцiї, яка передалася їй вiд матерi разом з кров'ю.

Що ж, розповім вам трохи про нашу світловолосу красуню Елізабет. Її мама була чистокровним перевертнем з поважного роду Лiассор, що свого часу був надзвичайно шанованим при дворі самого короля Вічнолісся. Але Елеанору Ліассор жорстоко підставили, в результаті чого та була вигнана зi своєї країни та звинувачена у державнiй зрадi. Хоча i королева Мерiен i матiр короля Лiсса заступалися за неї, доказiв її невинностi знайти не вдалося, а от в тому, що вона була винною не сумнiвався нiхто, окрім її близьких друзiв, котрих при дворi було не так вже й багато.

Однак, як казала Елеанора, мати Елiзи, все, що робиться – на краще, бо тут, в усiма богами забутому селi, вона зустрiла свою пару, свого чоловiка, що його вона полюбила всією душею, - талановитого цiлителя на iм'я Нiколас.

Батько Елiзи був людиною, хоч і з деякими магічними здібностями, а мама – перевертнем, тож Елiза вийшла напiвкровкою. А це означало, що їй дiсталися всі риси перевертнів, тобто надчутливi зiр, нюх, слух, iнстинкти та iнтуїцiя вiд матерi, окрім лишень здатності перетворюватися в звiра, до того ж життя у неї було трохи коротше, нiж у її матерi, та й перевертнiв у цiлому (вони живуть приблизно сiмсот рокiв, залежно вiд чистоти кровi, а от напiвперевертнi – лише біля п'ятиста-шестиста рокiв).

I саме завдяки iнстинктам i тонкiй iнтуїцiї, успадкованим вiд своїх предкiв, жiнка бiгла з усiх сил все далi й далi в лiс, шкодуючи, що не вмiє перетворюватися в оленицю, як мама.

Вона домчала до бурхливої гiрської рiчки, що несла свої неспокійні води з високих  гір Леогор'я аж донизу, в напрямку далекого Мазорійського моря, впадаючи дорогою до річки Ненарі. Тоді Ліз зупинилася, переводячи подих i схвильовано роззираючись навкруги. Раптом перед нею вiдкрилась дуже сумна i водночас заворожуюче прекрасна картина. На березi стрiмкого гірського потоку наполовину у водi, а наполовину на сушi знесилено лежала бiлоснiжна вовчиця. Вона була дивовижно красивою i водночас великою, бiльшою, нiж звичайний вовк в два-три рази, але зараз лежала без сил. Елiза обережно пiдiйшла ближче i з подивом побачила маленьку рудоволосу дiвчинку, яка клубочком скрутилася бiля звiра, довiрливо i любляче обiймаючи його увi снi. На її устах блукала нiжна усмiшка, яка вiдразу пiдкорила Елiзу (та взагалi обожнювала дiтей, а ця дiвчинка була схожа на чарiвну Озiатрiс, заступницю всiх дiтей у свiтi).

Ось так роздумуючи, дівчина  принюхалась (бо, як і всі перевертні, у разі зустрічі когось підозрілого найбільше вона довіряла своєму носу) i вiдчула дивовижний i такий приємний запах, що аж заплющила очi вiд задоволення, а також вона вiдмiтила трохи рiзкуватi нотки, якими вiдрiзнявся лише один народ. Тепер у неї не залишалося сумнiвiв хто ж ця пара незнайомцiв.

Нiби на пiдтвердження її думок вовчицю огорнув легкий туман, який, втiм, розсiявся за кiлька секунд i перед Елiзою вже лежала не вовчиця, а лiтня жiнка, в якiй неважко було впiзнати аристократку знатного походження, оскiльки вдягнена вона була в елегантну бальну сукню синього кольору, а безлiч золотих та срiбних прикрас, iнкрустованих рiзнокольоровим коштовним камiнням, прикрашали тонкi білі руки незнайомки. Погляд Елiзи зупинився на прекрасній дiадемi з великими сапфірами та дрібними діамантами на головi у перевертня. Очi у дівчини помiтно розширилились в нiмому подивi. Вона вже знала iм'я цiєї незнайомки.

- Ваша високосте, - Елiза бухнулась на колiна,  - я можу Вам чимось допомогти?

- Для початку встань з колiн i витягни мене з цього клятого потоку, - сказала слабким втомленим голосом Лiсса Реньєр, матiр короля Джонатана, володаря Вiчного Лiсу. - Добре, а зараз я перейду вiдразу до справи, - продовжила жiнка, дочекавшись поки Елiза витягне її з мідноволосою дівчинкою з рiчки на літню зелену травичку. - Де я можу знайти Елеанору Лiассор?

- На жаль, ніде. Її вже два роки немає серед живих, - опустила голову Ліз.