ЕПІЗОД 6: «БАЗАЛЬТОВИЙ СКАЛЬНИК І ПЕРЕГРІВ»

Затиснутий лещатами фланець і залита остання каністра мастила дали нам шанс продовжити рух, але ціна була високою — ми втратили майже сорок хвилин. Тепер ми йшли в самому хвості групи, ковтаючи густий, як кисіль, пил від важких вантажівок Tatra та Kamaz.

​Попереду починалася найнебезпечніша ділянка етапу — так званий «Базальтовий скальник». Траса проходила крізь вузький каньйон, викладений гострими, як леза бритви, вулканічними каменями. Одне невірне кермування — і боковина 37-го колеса перетвориться на шматки, або важкий важіль підвіски згнеться в дугу.

​— Праворуч камінь! Ліворуч гострий виступ! — голос Тані в інтеркомі зривався на хрип. Вона тримала електронну карту й одночасно видивлялася небезпеки крізь заплямоване пилом скло. — Швидкість не більше п'ятдесяти! Тут розбилися вже три екіпажі!

​— Якщо ми підемо п'ятдесят — нас наздожене ніч і піщана буря! — відповів я, міцніше затискаючи кермо. — Включаю підкачку коліс, скидаємо тиск до півтори атмосфери, щоб гума облипала каміння, і йдемо напролом!

​— Ти божевільний! На низькому тиску ми розіб'ємо диски об перший же базальтовий валун!

​— Довірся мені!

​Я переключив тумблер системи підкачки. Стрілки манометрів впали вниз. Оранжевий корч м'якше пішов по гострому камінню, але кожен удар віддавався в кузові важким металевим гулом.

​Ми проходили каньйон на межі фолу. Машина виляла між величезними валунами, боки корча буквально в сантиметрах розминалися з темними скелястими стінами. У кількох місцях ми зачепили базальт силовими трубами, і по кабіні прокотився дикий скрегіт металу об камінь.

​— Температура охолоджуючої рідини — сто п'ятнадцять! — закричала Таня, вказуючи на датчик. — Радіатор забився пилом і лушпинням від кам'яної крихти! Мотор перегрівається!

​Дійсно, стрілка температури впевнено повзла в червону зону. Якщо температура перевалить за сто двадцять — алюмінієва головка блоку циліндрів V8 просто лопне, і антифриз піде в циліндри.

​— Вмикай пічку на максимум! — скомандував я.

​— Що?! У кабіні й так шістдесят градусов!

​— Вмикай, я сказав! Вона відбере частину тепла від мотора!

​Таня повернула перемикач клімату. З дефлекторів у кабіну вдарив струмінь розпеченого, як з доменної печі, повітря. Дихати стало абсолютно нічим. Піт заливав очі, сорочка миттєво промокла наскрізь, а в скронях застукали важкі молоти.

​Таня важко застогнала, опустивши голову на панель приладів.

​— Тань! Тань, тримайся! — закричав я, однією рукою утримуючи кермо на базальтовому скальнику, а другою схопивши її за плече. — Ми вже виходимо з каньйону! Ще два кілометри! Не вимикайся, ти потрібна мені!

​Вона силою волі змусила себе випрямитися. Її обличчя було червоним від пекельної спеки, але в очах спалахнула така лють і рішучість, якої я ще ніколи в ній не бачив.

​— Я... я в порядку! — витиснула вона крізь зуби, знову беручи планшет. — Прямо за курсом — вихід із каньйону! Через п'ятсот метрів — рівне плато! Газуй, чорт тебе забирай, газуй!

​Я вижав педаль. Корч вилетів із базальтового пекла на відкритий простір саме в той момент, коли стрілка температури завмерла за міліметр від критичної позначки. Свіжий потік вітру зачепив радіатор, і температура повільно пішла вниз.

​Ми вижили в цьому каньйоні. Але попереду нас чекав головний іспитаній дня — етап «Марафон».