ЕПІЗОД 4: «ШРАМИ ТА ЛІЦЕНЗІЯ НА РИЗИК»

Нічний бівуак у серці пустелі здалеку нагадував гігантський космічний табір. Тисячі прожекторів розрізали темряву, у повітрі стояв стійкий запах розпеченого авіаційного гасу, згорілої гуми та смаженого м'яса з пересувних їдалень. Але в нашому кутку табору не було ні шеф-кухарів, ні масажистів, як у елітних заводських команд Audi чи Mini. Тільки холодний поривчастий вітер, що гнав колючий пісок, ліхтар на штативі та наш оранжевий корч із погнутим силовим бампером.

​Я лежав на засмальцьованому брезенті під черевцем машини. Руки по лікті були в чорному виробленому маслі. Ліва турбіна п’ятилітрового V8 після п’ятисот кілометрів пекельної гонки виглядала сумно: ущільнювальне кільце фланця повністю прогоріло, і гаряче масло повільно крапало прямо на розпечений колектор.

​— Якщо масло потрапить на гарячу равликову улиточнику на повній швидкості — ми спалахнемо за три секунди, — лунав згори спокійний, але втомлений голос Тані.

​Вона сиділа на перевернутій каністрі з-під мастила, розклавши на колінах планшет із телеметрією та розібраний блок навігації. На ній був той самий робочий комбінезон зі спущеними до пояса рукавами. Чорна майка була вологою від спеки, а на щоці темніла смуга від замащеної рукавички.

​— Я підмотаю мідний дріт під термострічку і затисну гайку через двосторонню шайбу, — вигукнув я з-під днища, витираючи піт із лоба тильним боком передпліччя. — Вона витримає ще один спецділянку. Головне — не давати мотору крутитися вище семи тисяч.

​— Ти все одно будеш крутити його до восьми, коли побачиш перед собою чийсь бампер, — із гіркою посмішкою мовила Вона. — Я знаю тебе не перший день. У тебе відмикає мізки, як тільки ти чуєш рев турбіни.

​Я виліз із-під машини, важко підвівся й кинув замащений ключ у металевий ящик. Звук удару метал об метал лунко рознісся пустелею.

​— А що ти пропонуєш? Їхати тридцятими? Слідкувати за датчиками й кланятися кожному заводському прототипу, який обганяє нас по чистому треку? — я підійшов ближче, дивлячись їй прямо в зелені очі. — Ми тут не для того, щоб просто довезти цю машину до фінішу у ролі весільного кортежу. Мій батько віддав усе, щоб створити цей двигун. Він ночами не спав у гаражі, перебираючи цей блок рукою. І я не збираюся ганьбити його пам'ять обережною їздою.

​Таня зауважила згадку про батька. Її погляд пом'якшав, але вона не відвела очей. Вона повільно встала з каністри, підійшла впритул і простягнула руку. Її пальці — ніжні, але з короткими, діловими нігтями — торкнулися моєї щоки, змиваючи темну пляму мазуту.

​— Твій батько був геніальним механіком, — тихо сказала вона, і її голос уперше за весь день звучав м'яко, без звичної сталевої броні. — Але він не був за кермом під час цієї гонки. За кермом сидиш ти. І якщо ти вб'єш цей мотор — ти вб'єш його мрію. А разом із нею — і нас. Ти розумієш це?

​Від її дотику та близькості в моїх грудях щось стиснулося. Адреналін, який вирував у крові від гонки, раптово змінився абсолютно іншим почуттям — важким, гарячим і небезпечним.

​— Я не вб'ю мотор, Тань, — відповів я, мимоволі накривши її долоню своєю замащеною рукою. — Поки ти поруч і підказуєш мені поворот — ми непорушні.

​Вона затамувала подих. На секунду мені здалося, що вона нахилиться ближче, але в цей момент крізь темряву бівуаку до нашого намету наблизилися важкі кроки. Прожектор освітив дві фігури в строгих піджаках із логотипами спортивної комісії FIA.

​— Екіпаж номер 415? — суворо запитав той самий огрядний француз, із яким ми зіткнулися вранці. — На вас надійшов офіційний протест від команди Mini. Вони стверджують, що під час обгону на пролозі ви створили аварійну ситуацію та витіснили їхній автомобіль за межі траси.

​Таня миттєво відсахнулася від мене, вмикаючи режим суворого менеджера. Вона підняла планшет, наче щит.

​— Наш бортовий реєстратор і дані GPS показують, що екіпаж Mini блукав поза траєкторією зі швидкістю на п'ятдесят кілометрів нижчою за допустиму, — карбувала вона кожне слово. — Якщо вони не вміють користуватися дзеркалами заднього виду — це проблеми їхньої автошколи. Протест відхиляється, або ми подаємо зустрічну скаргу за блокування обгону.

​Француз здивовано кліпав очима, явно не очікуючи такої юридичної відсічі від приватників без штату адвокатів.

​— Ми перевіримо записи відеореєстраторів вранці, — пробурмотів він і відступив назад у темряву.

​Я подивився на Таню й негативно хитнув головою.

​— Ти просто диявол у комбінезоні, знаєш про це?

​— Я просто захищаю наше право залишитися в цій грі, — вона опустила очі на планшет, але я помітив, як ледь помітно тремтять її пальці. — А тепер лягай спати. Завтра старт о п'ятій ранку. Починається найдовший спецділянка першого тижня.