ЕПІЛОГ

Від Тома

Був останній день весни. Ми із Тільманом сиділи за столиком біля кіностудії і попивали холодні коктейлі. Це чудове місце під парасольками кожен рік з'являлось тут у теплу пору року, щоб всі працівники мали змогу відпочити за розмовою і холодними напоями. Тут можна було побачити відомих режисерів, акторів і продюсерів. Навіть ділові зустрічі часто проходили тут.

— Кажеш, закінчили зйомки? — перепитав мене агент.

— Мої всі сцени. Хіба що ще якісь загальні плани захоче відзняти Нестор...

— Ну то як він тобі? Справився?

— Так, хороший режисер. Він добре знав, що хоче побачити на екрані. Але я такий радий, що це нарешті закінчилось.

— Чому?

— Ти ще питаєш? Проект пекельний. Не хочу більше грати психів. Ходити на грані божевілля... Мені ввижалось, що я всіх убиваю.

Тіль підморгнув мені:

— Друже, я знайду тобі найпопсовіший проект у світі. Там треба буде лише красуватись у кадрі. І один раз показати голу дупу. Ти ж не проти показати свою голу дупу?

— Ха! Ти інакше не вмієш?

— Як інакше?

Ми розреготались. У цю мить поруч з'явився Нестор. Він важко зітхнув і сів. Підійшов офіціант.

— Що бажаєте?

— Пива. Холодного. Світлого.

— Добре.

— Ого! — здивувався я. — Щось трапилось?

— Сідаємо монтуватись, — видихнув Нестор. — Вимучений просто.

— Так, що там робити? Я вам зараз накидаю таймлайн, — діловито промовив Тіль. — Я колись у мувімейкері такі ролики робив — весь гуртожиток був в шоці.

— Дякую, не треба, — відмовився режисер.

— Все нормально? — перепитав я. — Перезнімати нічого не треба?

— Ні. Все чудово. Матеріал шикарний. Дякую тобі Том за роботу.

— Тим більше, враховуючи те, скільки йому заплатили, — докинув Тіль.

— Ага, це точно, — кивнув я. — Все Грег забрав. Йому на нове Мазератті не вистачало.

Ми посміялись. На душі ставало все легше і легше. Здавалось, що я зараз за розмовою почну підноситись в небо і полечу за вітром. На море, під пальми...

— О, Дака! Дака, привіт! Ходи до нас! — зірвався із місця Тіль.

Ми всі повернулись — із кіностудії вийшла дівчина, котру я врятував. Виглядала вона зараз значно краще: нова зачіска, нове плаття. Видно було, що життя її змінилось. Офіціантка піднесла пиво і Нестор одразу обхопив його руками. Дака сіла за стіл до нас. Четверо героїв нашого фільму у одному колі.

— Дака, як ти? — запитав я, із усмішкою на губах.

Вона також посміхнулась. Адже лише ми двоє знали, що нам довелось пережити.

— Чудово. Живу новим життям. Переїхала на іншу квартиру. Вона класна... Виплатили весь гонорар.

— Я уже порекомендував її всім кому лише міг, — докинув Нестор, відпиваючи пиво.

— Ха! Похвалився типу — вся кіностудія знає про Даку завдяки мені! — реготнув Тіль.

— А як тобі пишеться зараз? — уточнив я.

Я знав, що після того, як демон зник, Дака не могла писати так геніально музику, як із ним.

— Нормально. Щось зникло, але щось залишилось. Тепер я по-новому це бачу. Ти ніби відчиняєш двері потоку, але сам туди не заходиш. Спостерігаєш і записуєш. Як із блискавкою — щоб зловити її красу, не обов'язково проводити крізь себе всі тисячі вольт.

— Сто проциків! А про що це ти взагалі? — засумнівався Тіль.

Ми із дівчиною засміялись. Нестор замислено дивився у далечінь.

— У нас вийде чудове кіно, — промовив він. — Щоб не сталося потім, ми маємо пишатись нашою роботою. Ми пройшли це випробування.

— Спустились у пітьму і повернулись на світло, — кивнув я. — Тепер я точно знаю, де моє місце.

— І я, — погодилась Дака.

— Що? Та про що ви всі говорите??

— Забий. Не знати щось — це таке блаженство!

КІНЕЦЬ

Березень-липень 2021 р.

Вітаю друже! Ти можеш віддячити мені за цю роботу на банківську карточку
ПриватБанк 5168 7554 6913 4353.
Монобанк 4441 1144 6019 6742.
Тому що продовження саме себе не напише! :) Обнімаю