РОЗДІЛ V. ДУША, КОТРУ ТИ ОБІЦЯВ ЙОМУ - 5

***

Від Тома

Почались зйомки. І все ніби закрутилось. Я відкрию вам одну таємницю: навіть після багатьох років роботи актором — все одно нудить від нервів. Все одно ти, як дурник бігаєш до режисера і питаєш “як вийшло?” Все одно переживаєш чи нормально виглядав у кадрі.

— Добре, ще один дубль. Том, мені треба, щоб ти трохи розвернувся, коли стоїш тут...

Нестор був із тих режисерів, котрі знімають багато дублів. Дуже багато! Аж поки не вийде, те що він хотів, а тоді ще кілька дублів для підстраховки. Бісів перфекціоніст. Я любив режисерів, котрі не так сильно паряться.

— Тіль, чому у нас такий пекельний графік? Куди ми спішимо? — питаю я у свого агента, коли видається вільна хвилинка.

— Грег сказав, що хоче поставити рекорд по мінімі... німіза... по міні-бюджету. Ну, ти зрозумів. Щоб потім вихвалятись: зняли фільм за три копійки, за три тижні і заробили 300 лямів. Чи щось таке.

— Тоді хай сам тут прийде і потіє, — зціпив я зуби, але знав, що зроблю як він сказав.

Під час зйомок включалось мислення виконавця: ми повинні зробити цю роботу так, як вони хочуть, щоб керівники студії були задоволені. Зрештою, там, за кордоном все відбувалось саме так.

Проте було ще щось. Я відчував відповідальність за цей проект. Цілковиту причетність. І ви уже знаєте чому, правда?

Зйомки продовжились.

— Андрей, я хочу тебе дещо попросити.

— Том? Кажи.

— Мені потрібно, щоб ти слідкував за якістю зйомки. Ми працюємо у якомусь божевільному ритмі. Кажуть, Грег так захотів. Не знаю, що там думає Нестор, але я не хочу, щоб вийшла лажа.

— Том, я тут кожен день і дивлюсь всі дублі. Все йде добре. Я би навіть сказав, чудово. Ти граєш неймовірно, — запевнив мене молодий продюсер.

— Добре. Я тобі довіряю. Найбільше, серед усіх.

— Я розумію про що ти. Том, ми справимось. Це буде сильна робота. Такого ми ще не робили.

— Цього мені і хочеться.

Я знову вриваюсь на знімальний майданчик. Ми граємо і граємо. Я дивлюсь на людей, і мені хочеться їх убити. Лють наростає у мені. І я розумію, що це не моя ненависть — це роль розтинає мене із середини.

Ми живемо у агресивному світі. Він ворожий до нас.

Повелитель Ігор, ти повинен стати між мною і цим... чудовиськом. Між мною і пітьмою. Щоб не дозволити їй перемогти!

— Якщо сказати, що за творчістю стоїть душа людини, то як це можна пояснити? Адже душа — це територія несвідомого, неопізнаного. І виходить, що Я-відоме має справу із Я-невідомим. На їхньому стику народжується творчість, але... знову ж таки — це гра із вогнем.

— Божевілля — це і є поразка Я-відомого Я-невідомому.

Акторство — це загравання із божевіллям. 

— Екшн!

Ми знімаємо. І раптом я відчуваю, як сила заходить у мене. Заповзає, наче змій у нору. Наповнює мене від кінчиків пальців до тім'я на голові. І мій хребет витягується, як натягнута тятива. Але найголовніше зараз у моєму погляді — він немов промінь спопеляючий...

— Ти так прагнув, щоб тебе любили, — захрипів я не своїм голосом. — Слинили тебе, нюняли, як маленьку дитинку. Все життя ти хотів ласки, турботи. Жалюгідна істота! Правда життя ховається у тому, що ти називаєш зло. У тому, що ти знаєш як хаос! У холоді і страху. У темряві і розпачі. Там, де нема на що спертись, там, де боляче. Велика істина приходить, щоб забрати у тебе все, чим ти так дорожиш. Вона безжалісна. І знаєш чому?

Я б'ю труп перед собою. Уже бездиханне тіло людини.

— Тому що любов закінчилась тоді, коли окреме відділилось від цілого. Коли ти народився! І вирішив, що ти такий значущий, такий цікавий. Хотів би розказати комусь свою історію? Та плювати на тебе! Заткнись, ідіот!

Б'ю труп ще раз і ще раз.

— Знято!

Важко дихаючи, я піднімаю голову. Всі довкола принишкли. Дехто не розуміє, що відбувалось. Я опускає погляд — біля моїх ніг лежить муляж людського трупа. Просто частина сцени фільму.

Нестор підбігає до мене.

— Том, там не було таких слів. Це не по сценарію!

— Замовкни! Це я написав цей сценарій! І я буду вирішувати, що там буде!

Я кинувся на нього і схопив режисера за барки. Він перелякано напружився, мов заєць перед світлом прожектора. А я переводив подих і розумів, що все зайшло трохи задалеко.

— Том?

— Нестор?

— Ти просто в ролі, так?

— Так, я просто не встиг вийти із ролі, — я відпустив його. — Вибачай. І хто придумав такий шалений графік?

Із цим питанням я звернувся до всіх присутніх.

— Я навіть вийти в туалет не встигаю. А ви?

— Та я щойно на місці сходив, — промовив раптом оператор, і всі засміялись.